Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

мені будинок у місті? — Рожеві соски на грудях Кат загострилися, і її розлютила така швидка відповідь тіла на нього.

— Бо я, мадам, завжди віддаю борги. — Він нахилився й дратівливо вкусив кінчик її соска.

Вона сердито відсахнулася.

— Я вмеблювала будинок своїм коштом! Мені навіть не можна проводити там кілька місяців на рік?

— Авжеж, можна. Ми їздитимемо до міста щороку, обіцяю тобі. Ти зможеш ходити по крамницях, дивитися вистави, гостювати в наших друзів. Але не треба сходитися ні з яким двором Стюартів. Стюарти відомі тим, що в них бракує коштів, а відмовитися позичити королю грошей навряд чи можна. І, звісно, нема чого й питати, чи поверне він позичене. Ми збідніли б за рік!

Він притягнув її під себе й схилився над нею.

— Мадам, графине Ґленкірка, я більше не говоритиму про це сьогодні. — Його золотаво-зелені очі загрозливо блищали. — Ти готова бути слухняною, покірною дружиною, ти, капосна пустунко?

Її тонкі пальці закурилися в його темне волосся, і, опускаючи чоловікову голову, вона поцілувала його повільно, уміло. Її стигле тіло злегка рухалося під ким.

— Їй-Богу, — вигукнув він, коли Кат відпустила його, — я ніколи тебе цього не вчив!

— Хіба ні, мілорде? — голос у неї був медовим.

— Hi!

Її м’який сміх дражнив його.

— Ти маленька сучка, — сказав він. Його рука обвилася навколо її важкого волосся. — Якби я допустив лише гадку, що якийсь чоловік хоча б подумав скуштувати твої закличні принади…

Вона знову засміялася, але в її очах та усмішці відбивалася зухвалість. Аж раптом він узяв її так несподівано, дико, що вона аж захлинулася.

— Ти ніколи, Кат, не належатимеш мені вся цілковито, адже ти просто невгамовна! Але присягаюся Богом, люба моя, я зіпсую тебе для всіх інших чоловіків!

Вона почала пручатись, але він засміявся й узявся вкривати легесенькими поцілунками її обличчя, шию та груди. Патрик відчував, як її серце шалено б’ється під його губами. Його великі руки почали пестити її стегна й сідниці, повільно погладжуючи шовковисту плоть.

— Патрику! Патрику! — Вона шаленіла. — Будь ласка, Патрику! — Кат відчувала, як утрачає контроль, і не розуміла, чому й далі відбивається від нього. Може, через підсвідоме відчуття, що в такі миті й він, і вона — обоє втрачають самі себе. Це й досі лякало її.

— Ні, люба, не бійся того, що відбувається. Віддайся цьому, голубко. Віддайся цьому!

Простіше було скоритися, і саме це вона й зробила, дозволила вируючому райдужному вихору, який щоразу давав таке задоволення, засмоктати її. Вона забула про все, крім того чудовного відчуття, що накочувало хвиля за хвилею, без упину, до нестримної, несамовитої кульмінації.

Пізніше тієї ночі, прокинувшись, вона побачила місячне сяйво, що лилося у вікно та на їхнє ліжко. Патрик лежав витягнувшись на спині, тихо похропуючи. Вона обережно витягла з-під нього ногу. Повернувшись на бік, обперлася на лікоть і подивилася на нього зверху вниз.

Катріона пишалася чоловіковою вродою так само, як вік пишався нею. Його світла шкіра де-не-де засмагла в їхній двотижневій подорожі. Густі темні вії лежали, мов віяло, на високих вилицях. Прямий ніс із широкими ніздрями, великий шляхетний рот. Її очі спустилися до його широких безволосих грудей. Вона задушливо почервоніла, коли її погляд впав на заплутане чорне волосся між його довгими м’язистими ногами.

Дивний він був чоловік. З одного боку, ставився до неї, як до рівної, і, здавалося, насправді розумів суперечливі почуття, що вирували в ній. З другого боку, він користувався нею, мов рабинею. Ніжний і вдумливий, розумний і жорстокий, Патрик любив повчати. Кат розуміла, що його не можна назвати пересічним чоловіком. Утім, і вона не була пересічною жінкою. Маленькою дівчинкою, підлітком вона ображалася на бабусю, яка призначила їй пару, коли та була ще замалою, щоб розуміти, як це важливо. Проте — вона тихо засміялася сама до себе — якимось чином та неймовірно красива сивочола старенька знала. «Ми створені одне для одного, ми з моїм лордом, — подумала Кат. — Ми з біса підходимо одне одному!» Задоволена, вона перекинулася на живіт і впала в глибокий спокійний сон.

Розділ 12

Панувала домашня ідилія. Овдовіла графиня Ґленкірка сиділа з гобеленом, вишиваючи янголові крила. Її дворічний онук Джеммі грався перед каміном під пильним наглядом Саллі Керр. Її син Адам сидів над маєтковими рахунками. Граф був заглиблений у палку розмову з майстром Бенджаміном Кіра, його банкіром з Единбурга. Дві графинині дочки, двадцятирічна Джанет, одружена зі спадкоємцем Сайтена, і сімнадцятирічна Мері, що незабаром мала побратися зі старшим сином Ґрейгевена, шили одяг для майбутньої дитини Джанет. їхні чоловіки, Чарльз Леслі та Джеймс Хей затято грали в кості в кутку.

Не було тільки юної графині Ґленкірка та її кузини Фіони. Меґ знала, що вони в покоях Кат приміряють новий модний одяг, що його Фіона привезла з Парижа. Молодші Леслі нещодавно повернулися після року подорожування. Вони були в Італії, відвідували Рим, двори Флоренції та Неаполя. Побували в Іспанії, при дворі короля Генріха III в Парижі та провели кілька тижнів в Англії. Фіона без угаву розповідала про все це, і що більше вона говорила, то більше в Кат зростало невдоволення.

Фіона, побачивши найрізноманітніші чудасії, не могла припинити вихвалятися. Кат же просиділа в Ґленкірку вже понад два роки, побувши лише місяць в Единбурзі наприкінці минулої зими.

Меґ не розповідала цього своєму синові, але вона знала, що її вродлива невістка попереджає появу дітей за допомогою методу, одержаного від Мем. Кат хотіла побачити хоч трохи світу, перш ніж присвятити всю себе вихованню наступників Леслі. Меґ, сама зростивши шістьох, не могла не захоплюватися Катріоною.

Кат погладжувала вишукані шкіряні рукавички з ароматом бузку, які Фіона привезла їй з Італії. Її листяно-зелені очі звузилися, коли вона спостерігала, як її чоловік готується до сну.

— Я хочу в подорож, — сказала вона.

— Так, люба, — відповів Патрик неуважно, — ми знову цієї зими поїдемо до міста, якщо я знайду час. — Здригнувшись, він підняв голову, коли рукавички про свистіли поруч.

— Я не хочу в Единбург, Патрику! Фіона була в справжній подорожі, в Італії, в Іспанії, у Парижі, в Англії! Вона! Дружина якогось молодшого брата! Я ж — графиня Ґленкірка — зроду не була на півдні далі від Единбурга. Я навіть туди не потрапила б, якби сама цього не зробила.

— У тебе немає жодної потреби подорожувати.

— Є величезна потреба! Я цього хочу!

— Я хочу ще синів, мадам! Досі ти подарувала мені лише одну дитину.

— Більше