Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Протягом наступних кількох тижнів Кат вела перемовини з багатьма майстрами і, затвердивши сотні ескізів, замовила вмеблювання. Вона домовилася з Бенджаміном Кіра, щоб майстри одержали оплату після повідомлення місіс Керр, що меблі поставлено. Вона не розповідала про це Патрикові. Граф міг і забути про це, але маєток Ґленкірків належав Кат.

Перш ніж вони поїхали з Единбурга, їх відвідав Джордж Леслі, граф Роус, голова клану Леслі. І Патрик, і Адам були задоволені такою честю, наданою їхній невеликій гілці родини. Утім, Кат була не надто вражена.

— Ми багатші, — сказала вона. — Він вирішив налагоджувати стосунки з нами на випадок, якщо йому знадобиться позичити грошей.

Хоча чоловіки були глибоко вражені такою неповагою, Фіона засміялася.

— Ти справжня сучка, Кат, але тут я з тобою згодна. Крім того, Джордж Леслі — прибічник нової церкви, і його родина причетна до вбивства кардинала Бітона кілька років тому. Я не довіряю йому.

Вони вирушили з Единбурга до Ґленкірка в середині травня. Граф, його графиня, Адам і Фіона — усі їхали верхи. Саллі та Люсі з дитиною зручно влаштувалися у візку. Загін солдатів із Ґленкірка під орудою Коналла Mop-Леслі супроводжував поїздку, позаяк дороги були небезпечні. Багато дрібних торговців, почувши, що вони планують подорож шляхом до Абердина, попросили дозволу поїхати з ними. Що більша група, то безпечніше кожному в ній.

Вони доїхали до Ґленкірка за два тижні. Фіона легковажно сміялася над зустріччю, яку їм улаштували. Перед ними вишикувалися вдова-графиня Марґарет Леслі, батьки та брати Кат, Фіонині батьки й брати, усі Леслі з Ґленкірка та Mop-Леслі з Кренноґа.

— От дідько, — лаялася Кат собі під ніс. — Вони притягли сюди весь клан! Тільки одного, здається, немає, нашого дядька-абата.

— Ні, він там. Він просто нахилився, щоб підняти рукавичку тітки Меґ. — У голосі Фіони бринів сміх.

— Святий Ісусе!

— Це не нас вітають, Кат. Це вітають наступного графа Ґленкірка, — пояснила Фіона, коли натовп кинувся на них.

Вона мала слушність. Захоплені родичі вихопили в Саллі бідолашного Джеммі й стали передавати одне одному, не зважаючи на обурений вереск дитини. Розсердившись, Кат забрала свого сина, заспокоїла його й стишила невдоволену юрбу.

— Я візьму його, міледі, — запропонувала Еллен.

— Нізащо, — огризнулася Кат. — Ти просто чудова служниця, я сумувала за тобою, — сказала вона розчарованій відмовою жінці, і лице Еллен одразу ж проясніло. — Саллі, — гукнула молода господиня, — бери свого мокрого господаря.

Довелося ще пережити вітальний бенкет, який улаштувала Патрикова мати, перш ніж Кат дозволили зникнути у своїх покоях. Катріонина мати заходилася розпитувати дочку, чи все гаразд у них із графом. Переконавшись, що все чудово, Гізер зітхнула з полегшею та повернулася до свого чоловіка. Наближався вечір, і Кат нестримно позіхала. Меґ Леслі придушила смішок.

— Як на мене, — прошепотіла вона до своєї невістки, — ви вже цілком могли б закінчити цей бенкет.

Кат нахилилася до Патрика.

— Ґленкірку! Ти не закінчиш цей вечір, доки я не засну в киселі?

— Гаразд, люба, але я ще трохи залишуся. Устаньмо зараз і запропонуймо всім, хто схоче, іти відпочивати від цієї мороки.

Вони встали, даючи сигнал тим, хто хотів піти. Кат увічливо побажала своїм гостям на добраніч і поспішила в дитячу. Джеммі з ясними очима лежав долілиць і смоктав свій крихітний кулачок.

— Таке гарне дитя, — сказала турботлива Люсі.

Кат узяла свого сина й на мить обійняла. Його малесенький носик ворухнувся.

— Ох, — гордо протягла Саллі. — Розумний хлопчинка чує, як пахне молоком!

Джеммі заплакав. Люсі взяла дитину в Кат, доки Саллі квапливо допомагала господині зняти корсет. Кат сіла. Знову взявши свого сина, вона приклала його до грудей. Коли дитина наїлася й почала засинати на материних колінах. Кат усміхнулася до нього.

— Він росте таким великим, — ніжно промовила вона.

— Так, мадам, — відповіла Саллі, — ще й розумним.

Кат поклала свого сина назад у колиску долічерева й укрила ковдрою.

— Коли я бачу, який він безпорадний, який крихітний, — сказала вона, — мені важко повірити, що колись він стане таким чоловіком, як і його батько.

Дві няні захихотіли, а графиня, підводячись, застебнула корсет і побажала їм доброї ночі. Вона поспішила до своїх кімнат, де Еллен уже чекала з паруючою ванною. Стягнувши одяг, Кат занурилася в теплу ароматну воду Маючи звичку купатися щодня, вона не мала змоги приймати ванну відтоді, як виїхала з Единбурга два тижні тому.

— Еллен, накажи камердинерові графа Анґусу підготувати ванну для його світлості. Я не впущу його, смердючого, у моє ліжко цієї ночі.

І коли Еллен пішла, Кат намилила своє волосся й змила його, знову намилила й знову змила. Вона вилізла з ванни й сиділа роздягнена перед вогнем, доки Еллен спершу витирала її волосся досуха, а потім розчесала до блиску. Після того Кат стояла, притримуючи своє волосся, а служниця пудрила її тіло.

— Досконалість! Ти сама досконалість! — її чоловік стояв у дверях.

— Анґус підготував для вас ванну, мілорде, — промовила до нього дружина.

Його очі лінькувато оглянули її тіло. Вона прямо подивилася у відповідь.

— Любове моя, ти пахнеш, мов сонячне світло.

— А ти тхнеш кіньми й двома тижнями курної дороги.

Він розсміявся.

— Я ненадовго. На добраніч, Еллен.

Еллен усміхнулася.

— Яка сорочка, міледі?

— Не турбуйся, Еллі. Просто дай мені накидку.

Кат залізла у велике ліжко і, сівши, натягла на плечі мереживну вовняну накидку.

— На добраніч, Еллі.

— На добраніч, мадам.

Кат сиділа в ліжку й, дивуючись, слухала звуки, що долинали з Патрикової спальні. Він хлюпав водою, фальшиво співав. Він купався, мов качка, і вона розсміялася. Через кілька хвилин Патрик пройшов роздягнений крізь одвірок між двома кімнатами й попрямував просто до ліжка. Якусь мить вони споглядали одне одного. Потім він схопив її в оберемок, і вона задоволено принишкла в його руках.

— Ти рада бути вдома, Кат?

— Поки що так, але, Патрику, я цілком серйозно казала, що хочу проводити кілька місяців щороку в Единбурзі. Незабаром маленький король стане самостійним. Вік одружиться, і з явиться справжній королівський двір. Я не хочу бути чужинкою в Единбурзі, коли це станеться.

— Ні, голубко! Ми не належатимемо до Джеймсового двору. Бабуся завжди казала, що таємниця виживання в тому, щоб триматися подалі від політики та двору. Ми всього лише дрібна гілка нашого клану, але ми найбагатші. Ми завжди уникали неприємностей завдяки тому, що нас не помічали. І нас не мають помічати й далі. — Він посунувся й почав повільно гладити її прегожі круглі перса.

— Тоді чому, — допитувалася вона, — ти купив