Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

келихи вина. — Ну що ж, Ґленкірку, — мовила королева, простягаючи йому один із келихів, — пояснюй.

— Кат було чотири роки, а мені тринадцять, коли ми заручилися. І були ми заручені одинадцять років.

— Кат? — перепитала королева.

Патрик усміхнувся.

— Катріоні, ваша величносте. Так звучить ім'я Кетрін гельською мовою.

— Отож, — нетерпляче провадила далі Елізабет, — як же вийшло так, що й вашому синові, і вашому шлюбові два роки?

— Сталося непорозуміння, і вона втекла за три дні до весілля.

Очі королеви знову розширилися, і в них спалахнули вогники.

— То тобі дісталася вперта дівка, еге, мілорде?

— Еге ж, мадам, дісталася. Мені знадобився трохи не рік, щоб приборкати її.

— Ти, либонь, таки підкорив її трохи раніше, Ґленкірку, якщо вона виношувала твого малюка.

Патрик розсміявся.

— Спершу вона ховалася в наших відданих слуг, що вже вийшли на заслужений відпочинок, потім — у горах, у невеликому будинку, що належав колись її бабусі. Я знайшов її там, і все мало б уже бути добре, але…

Королева перервала його:

— Б’юсь об заклад, що ти скоїв якусь страшенну дурницю.

— Таки так, — погодився він. — І вона знову зникла. Катріона вшилася до Единбурга, звідки мій брат із дружиною збиралися вирушити до Франції. Кат умовила Фіону (себто братову) дозволити їй залишитися в їхньому будинку таємно від Адама. Фіона погодилася, будучи впевненою, що Кат усе обміркує й незабаром повернеться до мене. Коли на Новий рік братова з’ясувала, що Кат і досі ховається в Единбурзі й дитя має народитися менш ніж за два місяці, вона сповістила мене. Ми з моїм дядьком негайно вирушили до Единбурга. Обговоривши дещо, ми з Кат помирилися, і нас одружив мій дядько, абат монастиря Ґленкірка.

— Либонь, дала вона тобі перцю, Ґленкірку, — хихикнула королева.

— Та дала, — не заперечував він.

— І коли ж народився ваш син?

— Десь через годину після весільної церемонії.

Елізабет, потягуючи вино, зайшлася сміхом, аж сльози виступили. Намагаючись набрати повітря, вона похлинулася вином і закашлялася. Не замислюючись, Ґленкірк устав, нахилився й постукав її по спині.

Коли в королеви нарешті вирівнялося дихання, вона сказала:

— Сподіваюся, мілорде, ваша шалена дівка приїхала з вами. Я хотіла б познайомитися з нею.

— Так, ваша величносте, вона приїхала. І моя мати, леді Марґарет Стюарт Леслі, теж. Я сподіваюся, що ви приймете їх обох.

— Прийму, Ґленкірку. Приходь із ними, коли тобі заманеться. Скажи-но мені, твоя дружина гарна?

— Так, мадам, гарна.

— Така ж гарна, як і я? — кокетливо запитала королева.

— Навряд чи можна порівнювати красу дитини з красою зрілої жінки, ваша величносте.

Елізабет усміхнулася.

— Боже мій, Ґленкірку! Я починаю вірити, що ти не безнадійний. Це перший справжній комплімент, який я взагалі чула від тебе в моєму дворі.

Через два дні Патрик прийшов до двору зі своєю дружиною. Коли Кат наблизилася до королеви, молоді жінки подумали про те, яка проста в неї сукня, а більш досвідчені позаздрили її розуму. Королева Англії стояла в обтислій, оздобленій стрічками й самоцвітами, червоній оксамитовій сукні, що виблискувала й сяяла під величезним золотим мереживним коміром. На графині Ґленкірка була ополиста чорна оксамитова сукня. З розрізів широких рукавів із мереживною оторочкою проглядав білий шовк, по якому були розкидані вишиті золотом зірки. Глибоке декольте облямовував високий, добре накрохмалений плісований комірець. На шиї в неї висіли чотири довгі разки чарівних світло-рожевих перлин. На пальцях мався лиш один перстень із великим рубіном у формі сердечка. Її пряме волосся з проділлю посередині закривало вуха й було зібране у вузол на потилиці. Маленький витончений мереживний чепчик іззаду прикривав голову, а у вухах погойдувалися дві товсті рожеві перлини.

Фрейлінам графинине вбрання здалося надто простим, однак Лестер нахилився до своєї дружини Летіс Ноліс і прошепотів:

— Яка краса!

На це Летіс пошепки відповіла:

— Еге! Сподіваюся, вона тут не надовго.

Красива пара підійшла до королеви. Витонченим рухом знімаючи капелюха, Ґленкірк низько вклонився. Його графиня присіла в елегантному реверансі. Вони встали і з гордістю подивилися на королеву Англії. На якусь мить Елізабет Тюдор замислилася над тим, скільки втратила, не слухаючи свого серця.

— Вітаю вас при дворі, графине.

— Я дуже вдячна за прийом, ваша величносте, — помірковано відповіла Кат.

Королева повернулася до Патрика.

— Ваша дитина й справді найкрасивіша, Ґленкірку, — зазначила вона сухо. — Наступного разу запросіть із собою й свою матір. З нею я також буду рада побачитися. — Вона повернулася до Кат. — Я сподіваюся, ви чудово проведете тут час.

Вільна йти, Кат зробила чарівний реверанс. Подякувавши королеві, вона відступила. Пізніше Кат запитала свого чоловіка, що королева мала на увазі, назвавши її дитиною. Він пояснив, і Кат розсміялася. Через кілька днів вони пішли до двору разом із Меґ, і королева прийняла її ввічливо, хоча й докинула, стиснувши губи:

— Навряд чи, Ґленкірку, ваші сестри могли вийти негарні. — Однак тепло Меґ зачарувало Елізабет.

Елі Кіра винайняв для Леслі чудовий будинок на вулиці Стренд. Біля нього був великий сад із терасою з видом на річку та мався свій власний човняр для річкових прогулянок. Мали вони ще будинок за якихось п'ятнадцять миль від Лондона на випадок, якщо схочуть виїхати з міста.

Кат насолоджувалася цим життям. Вона вмовила Патрика повести їх із Меґ на одну з п'єс славнозвісного Шекспіра в театрі «Глобус».

По перегляді вона, визнаючи, що юнаки, які грали жіночі ролі, були досить гарненькі, ніяк, проте, не могла збагнути, чому не дозволено жінок грати самим жінкам. Ходили вони й на цькування ведмедя, бо Кат хотіла подивитися на це. Але вигляд недогодованого, поїденого міллю ведмедя, на якого нападає десяток чи й більше голодних, озвірілих собак, обурив її.

Вони без угаву розважались і в Лондоні, і в їхньому заміському будинку поблизу Волтем Еббі. Родина Леслі була дуже популярна. Королева відзначила Кат своїм схваленням під час їхньої третьої появи при дворі. Елізабет, яка зневажала вродливих і пустих, легковажних жінок, звернулася до молодої графині:

— Як я розумію, ви здобули освіту?

— Так, ваша величносте. Моя прабабуся вважала, що жінка має бути освічена. Усім її спадкоємицям дають можливість навчатися. Хтось нею користується, а хтось — ні. Хоча, звісно, я не мала таких безмежних можливостей, які має ваша величність.

— Ви знаєте математику?

— Трохи, ваша величносте.

— Музику?

Кат кивнула.

— Мови?

— Так, мадам.

— Які мови?

— Добре володію французькою, гельською та латиною. Трохи фламандською, італійською, німецькою, іспанською та грецькою.

Королева кивнула й раптом запитала щось фламандською, перейшовши посеред речення на латину. Кат почала відповідати французькою, провадила далі грецькою, а скінчила іспанською. Королева захоплено розсміялась і вщипнула Кат