Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

2

***

Отже, заклад виявився пафосним. Таке... з пурпуровими шторами, білими скатертинами на столах, золотими чохлами на стільцях. Очей не різало, але гаманець напружувало навіть у самого входу. Ні, не подумайте, я не з тих, хто принципово платить за себе, не даючи чоловікові витратити ні копійки. Але ось завжди підготовлена ​​до несподіванок та маю достатню суму в гаманці, якщо раптом залицяльник виявиться занадто просунутим. Поки, слава богу, не траплялися подібні індивідууми, але в житті всяке може бути. До того ж у мене було не так багато чоловіків, щоб виключалася можливість зустріти щось... неадекватне.

- Ти впевнена, що ми приїхали правильно? - все ж шепнула я.

- Впевнена, - так само пошепки відповіла Сашка, погляд якої ковзнув по залу. - Я тут одного разу була вже.

Ну ти, може, і була. Але будемо сподіватися, що й залицяльник з'явився сюди, а не вирішив пожартувати, собако.

Загалом, настрій вже був готовий зіпсуватися та ухнути вниз, коли через один із столиків, розташованих біля декоративного каміна, піднявся чоловік. І пішов нам назустріч. Високий, широкоплечий, темно-русяве волосся, що стягнуто в короткий хвостик. Чорні штани, біла сорочка, чорний піджак. Пуговка на комірі розстебнута. Йде спокійно, впевнено, ніби хижак, який прекрасно знає, що жертва не піде. Правда ... Я глянула на «жертву». Стоїть собі незалежно, спинка рівна, локони упругенькіе, губки бантиком, погляд начебто безневинний. Але при цьому я прекрасно знала, що не один гарний та самовпевнений капітулював перед цією трепетною ланню.

- Олександра? - посміхнувся він. - Я Михайло.

- Так, - кивнула вона, теж усміхнувшись.

Ай, щось не дотиснула, здається, треба б більше чарівності підпустити, поки Михайло не зрозумів, що його їстимуть. З майонезом та соусом «Енріке». Ну нічого страшного.

- Прошу, - він вказав у бік столика, даючи Сашкові пройти, та звернувся до мене: - Віталіна? Не переживайте, я не один. Ярослав підійде через кілька хвилин, його відволік всього лише телефонний дзвінок.

Через деякий час ми вже сиділи за столиком та вивчали меню. Михайлу на вигляд років тридцять п'ять, що, як не дивно, відповідало віку, заявленому в анкеті на сайті знайомств. Спілкуватися з ним цікаво, почуття гумору у чоловіка теж спостерігалося. Говорив, правда, з абсолютно серйозним виразом обличчя, і тільки по спалахуючим в карих очах смішинкам можна було зрозуміти, що це жарт.

Ех, не Сашків формат, зовсім не її. І начебто цілком представницький, по першому враженню, але все ж... Навіть якщо деякий час позустрічається, то все одно потім кине. От є у кого з нас, дівчат, пристрасть до небезпечних чоловікив, героїв-коханців або борщу зі сметаною, а у Сашки - до блондинів.

- Значить, у вас кав'ярня? - тим часом почула я питання подруги.

- Мережа кав'ярень, - поправив Михайло. - Дві в Києві, одна в Одесі та одна в Харкові. Ось зараз ще розглядаємо західний напрямок і думаємо розширюватися на півдні. А ви любите... каву?

Ось же запитав як, стерво. Наче не про каву, а про сексуальні експерименти запитує.

Сашка кинула на нього зацікавлений погляд. Але ... не надто. Щось середнє між: «Як ви могли таке подумати?» та «Пр-р-родовжуйте».

- Люблю, - трохи хриплувато відповіла вона. - Чорну та міцну, без цукру.

Ой-ой-ой! Ось брешемо й не червоніємо. І не згадуємо, як хтось топче на ніч кавусю з молочком, сиропчиком та цукром поклади-ложок-скільки-хочеш-но-не-менш-двох. Та ще й смаколик беремо вприкуску. Чорна кава, звичайно, теж буває. Але це якщо Сашко не купила інших інгредієнтів, а йти за ними в магазин лінь.

- А що любите ще? - почулося запитання.

Блондинів вона любить, хлопче. Та так, що потім від цієї любові виходять діти. Але тобі це не загрожує. У теорії, звичайно, а то хіба мало ... Раптом подруга на четвертому десятку вирішить змінити масть залицяльників?

Вибравши собі салат з овочами та лососем, я почала нудьгувати. В голову лізли вже зовсім нехороші думки. Може бути, цей друг побачив мене в вікно, чи не вражений і вирішив поговорити по телефону до закінчення побачення? Стало трохи сумно. До того ж я потихеньку починала відчувати себе зайвою. Хоча Михайло нічого такого своєю поведінкою не показував, а Сашка, ось впевнена, взагалі була б проти мого відходу. Але все ж…

Довелося ще деякий час повитрщуватися у меню, вибираючи вино. Ну а що? На поїзд тільки завтра до десяти, можна трохи розслабитися. До того ж проти хорошого білого вина я нічого не маю. Правда, ось гурмани мене не зрозуміють: сухе для мене тільки звучить добре. А ось на смак я люблю щось посолодше та поприємніше.

- О, а ось і Ярослав, - повідомив Михайло. - Слава богу, а то я вже й сам занервував, думав, доведеться шукати.

Я занервувала теж. Так, про всяк випадок. Раптом там страшний друг для страшної подружки? Сашка в цей час відповідала на смс-ку свекрухи та не встигла обернутися, щоб подивитися на наближаючогося чоловіка.

Втім, коли вона підняла голову та зустрілася з ним поглядом... Я завмерла.

Так. Побачення приймає несподіваний поворіт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно