Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

3

Ярослав, тільки-но глянувши на нас, теж втратив дар мови. Навіть меню не взяв. Втім, найближче було в моїх руках, забирати його загрожує чимось для здоров'я та психіки. Решта якимось дивним чином лежали біля Сашка. Але зараз це саме той напрямок, куди Ярослав точно не потягнувся б.

Прикусивши нижню губу, я розглядала його. Високий блондин з приголомшливими сірими очима. Правильні риси обличчя, дорогий білий светр, широкий сріблястий браслет годинника, що охоплює зап'ястя лівої руки. І довгі пальці, як у музиканта. Свого часу Сашка саме на ці пальці і повелася, бо годинами готова була дивитися, як вони розминають тісто, засипають родзинки та курагу, захоплюють шоколад...

При цьому можу гарантувати, що в ці моменти очі подруги перетворювалися в два серденька з диснеївських мультфільмів. Ну що... кожна по-своєму бачить чоловіка своєї мрії.

І ось зараз Ярослав, власник кондитерської, батько Олі, сидів з нами за столом і не міг знайти відповідних слів.

Що ж, я його розумію. Судячи з реакції, він не знав, що тут буде його колишня дружина. Не забуваємо, що з нею він всіляко намагається налагодити відносини. І ось так йдеш на побачення, чисто на підтримку товарища, бо, наскільки я пам'ятаю, Ярослав - страшний трудоголік та однолюб, його важко кудись витягнути далі улюбленої кондитерської. Парадокс, до речі, при такій зовнішності, що шоколаднооріентірованні мисливиці за чоловіками самі кидалися йому на шию, Ярослав був у плані жіночої уваги далеко не перебірливий. Звичайно, з цим були, але він ніколи їх не виставляв напоказ і не розповідав Сашкові, де і за яким прилавком з кексами чи тортиками що і з ким робив.

У Сашку він закохався по вуха. Швидше за все, клюнув на її ангельську зовнішність та майстерно прокачану нібито незацікавленість чоловіками. А який чоловік стерпить, що жінка, що йому подобається більше закохана в його муссовий десерт з мигдалем більше, ніж в нього самого?

Ось Ярослав і облягав прекрасну фортецю на ім'я Олександра. Доосаждався, солодкий чоловік. Тепер сидить й не знає, що сказати. Сашка теж не поспішала щось говорити.

Ситуацію врятував підійшовший офіціант. Поки робили замовлення, незручне мовчання трохи розвіялося. Михайло відразу зрозумів, що справа нечиста.

- Все гаразд? - уточнив він своїм оксамитовим голосом, переводячи погляд з мене на Олександру.

Навіть якщо і помітив нашу реакцію на його друга, то делікатно зробив вигляд, що зараз цілком та повністю готовий піклуватися про наш комфорт і затишок, а з другом розбереться потім.

- Ні-ні, все добре, - запевнила його Сашка, дивлячись прямо в очі.

На Ярослава, здається, не дивилася принципово. А він, бідолаха, не знав, куди себе подіти. Ні, звичайно, тримався непогано, але все ж зблід. І перший шок уже пройшов, зате у погляді з'явилася приреченість. Ну так, справа серйозна. Та, кого ти хочеш повернути, стрільє очима в твого друга. А тебе раптово знайомлять з її подругою, яка тебе ніколи не приваблювала як жінка. Коли Сашка була за ним одружена, ми цілком нормально спілкувалися. Але цікавила я Ярослава - як, власне, і він мене, - не сильніше, ніж полуниця Віталіка.

- Познайомтесь, - тим часом згадав про гарні манери Михайло. - Це мій друг Ярослав. І в якомусь сенсі майбутній партнер: ми думаємо про участь в кавовому фестивалі й хочемо представити наші бренди спільно.

- У вас теж кав'ярня? - невинно уточнила я, грюкнувши віями.

Ні, серйозно, треба щось робити. А то Ярик зараз одним поглядом зжере свою колишню. Погане це заняття, відразу говорю. Отруїться потім ще, бідолашний. Воно йому треба?

- Кондитерська, - трохи хриплувато сказав він, відвівши погляд від Сашки та подивившись на мене.

У якийсь момент навіть здалося, що в сірих очах промайнула подяка. Ну так, звичайно, врятувала кролика від удава.

- Чудово, - заявила Сашка, як і раніше дивлячись на Михайла. - А розкажіть, будь ласка, детальніше. Мені так цікаво.

І підперла щічку кулачком. Й дивиться так невинно-невинно. Ось вся така зацікавлена ​​та готова слухати історії великого й сильного чоловіка.

Чоловіки перезирнулися. Ярослав коротко кивнув, мовляв, давай ти.

Через деякий час ми були в курсі, чим займається Михайло, з якими труднощами доводиться стикатися в кавовому бізнесі, ну і... в кондитерському теж. Але про другий і я, і Сашка начулися. Тому тільки посміхалися і кивали в потрібних моментах.

Мені навіть згадалася моя подруга Інга, що відкрила кав'ярню в Херсоні і вимушена самостійно долати всі перешкоди, бо не було ні сильного плеча поруч, ні пристойного запасу на рахунку. Там, звичайно, не історія життя, а справжній любовний роман з пристрастями та биттям кавових горняток. Але про це я розповім як-небудь іншим разом.

Після того як повисла коротка пауза, Ярослав подивився на мене та задумливо поцікавився:

- Віталіно, а розкажіть трохи про себе? Чи давно ви дружите з Сашею? Чим займаєтесь по житті?

І все це з таким невинним виразом обличчя, ніби й правда йому це все цікаво. Та й бачить мене в перший раз. І навіть майже готовий закохуватися і взяти мене за ручку.

Я прокашлялася та зробила вигляд, що вкрай зацікавлена ​​принесеним вином. Адже у нього такий блідо-золотий відтінок, насичений полинно-ягідний аромат та... Чесно кажучи, я абсолютно не розбираюся в вині, однак в екстрених ситуаціях проявляю неабиякі таланти в самих непередбачуваних областях науки і техніки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍