Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

Глава 5. Побачення з чоловіком... з двома чоловіками

Влаштовувати особисте життя - хобі Сашки. При цьому хобі з натяком на перехід в професійну діяльність. Тому що вона жінка, яка вміє. Поки ще від її чар не пішов жоден чоловік. Як би не намагався. Чи то свою справу робила ангельська зовнішність, чи то вміння робити розкішні пироги. Загалом, об'єкт, що попався на платинові локони та величезні блакитні очі, а потім покуштував любовного зілля - тьху, ароматних пирогів з приголомшливою начинкою, - губився для суспільства. Тобто для його жіночої половини. (Звичайно, в наш час можливо, що й для чоловічої, але Сашка ніколи цим питанням не займалася).

І ось зараз, прекрасно розуміючи, що я буду всього лише не надто страшною подружкою, але все ж далеко не цвяхом програми, вже заздалегідь співчувала незнайомому мені Михайлу. Закохаєшся, милий, куди ж ти дінешся? Дарма, чи що, подруга вже вбралася в своє улюблене бордове плаття з квадратною золотою пряжкою на широкому поясі? І глибоким декольте. І відкритими плечима. І напівпрозорим трикутником на спині. Коротше кажучи, є на що подивитися та гарненько оцінити.

- Ти довго будеш фарбувати губи? - примружившись, поцікавилася Сашка, всім виглядом натякаючи, що пора б відійти від дзеркала та звільнити їй місце.

Зрозумівши по погляду подруги, що бійка буде не на життя, а на смерть, я поспішила звільнити стратегічну локацію та перемістилася на диван, де розвалився Віталік. Прямо пузом догори, вбираючи їм всы сприятливі флюїди - переважно гастрономічні, зрозуміло. Взагалі-то, якщо б Віталіку запропонували їсти не тільки ротом, а й животом, він би нізащо не відмовився. А ось я, як відповідальна за прожиток бідної кішечки, дякую богу та всім причетним, що саме цей кіт має всього один отвір для прийому їжі.

Я згребла Віталіка і посадила до себе на коліна. Він хотів було обуритися, але коли почали чесати за вухами, різко передумав та замурчал.

- І навіщо мені чоловік? - задала я риторичне питання в нікуди. - У мене є Віталік.

Віталік замурчал голосніше. Він явно вважав, що дурній жінці в моїй особі взагалі нічого не може знадобитися, коли у неї є такий скарб, як він. Частково - саме тією половиною душі, яка була віддана котячим, - я згідна. Але є і ще одна половина. І там доводилося ділити місце між бажанням смачно їсти, солодко спати, гарно одягатися, добре жити та... чорт забирай, відшукати собі пару. Таку, що хоч не буде сильно дратувати, і навіть буде трошки подобатися.

Перед внутрішнім зором чомусь встав підтягнутий та нахабно-чарівний Руслан Скрипка. Здається, я зітхнула, бо Сашка, завершивши ритуал макіяжу, знову підозріло подивилася на мене.

- Віталіка з собою на побачення не візьмемо! - сказала вона таким категоричним тоном, що я мало не впустила кота з рук.

- І не думала.

- А з боку здається, яких не расстанешься з коханим, - з'єхидничала вона. - Так млосно і сумно зітхає, ніби розлучаєшся з коханим навік.

- Просто я ще не знаю, що там за крокодил прийде на це твоє побачення, - резонно заперечила я, вирішивши поки не поширюватися про думки про Руслана.

- Чи не моє, а наше, - тут же поправила подруга. - І зарано тобі поки засмучуватися. Раптом там прийде Ален Делон?

- Нині сутужно-то з Аленом Делоном, - зауважила я. - І те славно буде, якщо з'явитися там Кінг-Конг.

- Зате сильний, - не знітилася Сашка, - будеш його здавати в оренду вантажникам. Головне, правильний підхід!

З такими оптимістичними, але не занадто романтичними настроями ми швидко одягли верхній одяг і вийшли на вулицю. Погодка все одно непогана, тому вирішили почекати таксі біля під'їзду.

Михайло, до речі, запропонував заїхати за нами, але Сашка цей варіант делікатно відкинула.

- Раптом там нема на що подивитися? - задумливо міркувала вона. - Хоча не на що - це ще не найгірший варіант. Ось якщо там тільки від одного погляду «рівняйсь, струнко, відставити» - то краще себе убезпечити. Ледь що - ой, мені треба бігти. У мене діти, коти, президент по телевізору виступати буде. А так дивись на це чудовисько і сиди в його машині. Не хочу.

- Не буду, - погодилася я.

Деякий час ми стояли мовчки. Спостерігали, як повільно падає листя на вологий асфальт. Добре, що в сумочку кинула парасольку. У будь-якому випадку плюс: і від негоди захистить, і від завзятого залицяльника, і плече натренує.

Думки вели себе потворно. Те прямували до поїзда та списку справ, які потрібно буде переробити в Херсоні, то переносилися до Києва, де треба терміново відшукати квартиру. На перших порах Сашка, звичайно, пустить до себе. Але «перші пори» - поняття розтяжне. А ще Віталік. Складно знайти квартиру, де дозволять тримати котика. У більшості господарі квартир, що здають житлоплощі чомусь вважають, що у мене з собою тигр.

А ще думки... ну вже зовсім непотрібом поверталися до світлого образу Руслана Скрипки. Не так щоб в корисливих цілях, але і не без конкретних побажань. Наприклад, дізнатися б цього нахабного, як Віталік в ліжку, чоловіка ближче та...

- Таксі їде, - сказала Сашка і геть обламала весь мій романтичний настрій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно