Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

за допомогою відповідного логіко-юридичного інструментарію. Що стосується духу цивільного законодавства, то його пошук також слід вести не в сфері ірраціонального, а в засадах добросовісності, справедливості та розумності, закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК, а більш широко — в принципі верховенства права. Цей пошук є доцільним, оскільки він здійснюється не в сфері ірраціонального, а там, де весь цивілізований світ зусиллями науковців, міжнародних організацій, урядів та судів тих країн, що зробили найбільший внесок в розвиток та утвердження принципу верховенства права, шукає зміст цього принципу.

11. Засади добросовісності, справедливості та розумності, а більш широко — принцип верховенства права заповнюють усі прогалини в цивільному законодавстві. Вони не залишають будь-якої можливості для розсуду суб'єктів тлумачення, в тому числі судів, інших державних органів. Якщо в актах цивільного законодавства вживаються оціночні поняття, то вони мають тлумачитись не на розсуд суб'єкта тлумачення, а відповідно до принципу верховенства права. Якщо цивільним законом суду чи іншому державному органу надається право вирішити певне питання у сфері цивільних відносин, то це не означає, що воно може бути вирішене на розсуд суду чи іншого органу, бо воно має бути вирішене відповідно до принципу верховенства права.

12. Засади добросовісності, справедливості та розумності, а більш широко — принцип верховенства права, можуть застосовуватись для заповнення прогалин у цивільному законодавстві, що виникають унаслідок визнання положень актів цивільного законодавства такими, що не підлягають застосуванню внаслідок їх суперечності принципу верховенства права.

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

1. Власне трудові відносини досить детально врегульовані нормами трудового права. Тому до трудових відносин немає потреби застосовувати норми Цивільного кодексу. А ось до деяких інших відносин, що виникають у сфері найманої праці, з урахуванням предмета цивільного законодавства, як він визначений у ч. 1 ст. 1 ЦК, застосування норм Цивільного кодексу можливе. Це стосується, наприклад, відносин щодо зберігання майна працівників, щодо надання працівникам кредиту для сплати вартості навчання в учбових закладах та інших цілей. Законодавство про працю не перешкоджає застосовувати до таких відносин у сфері найманої праці норми не тільки Цивільного кодексу, а й інших актів цивільного законодавства. З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу розголошення комерційної таємниці, положення цивільного законодавства можуть поширюватись на ці відносини. Застосування цивільного законодавства до не врегульованих спеціальними актами законодавства відносин в сфері найманої праці ґрунтується на ст. 9 ЦК, а тому воно хоч і визнається в науковій літературі субсидіарним, але воно не є застосуванням правових норм за аналогією.

2. Аналогічним чином положення Цивільного кодексу застосовуються до відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Це твердження має суттєве практичне значення. Справа в тому, що ще в 1976 р. Державний арбітраж при Раді Міністрів Союзу РСР дав вказівку при визначенні розміру шкоди, що завдана природі та підлягає стягненню з винних осіб, застосовувати положення цивільного законодавства. Але довго ще не було в законах такого положення, яке б давало підставу для застосування в таких випадках норм цивільного права. Тепер ч. 2 ст. 9 ЦК прямо передбачає застосування норм цього Кодексу до відносин у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо ці відносини не врегульовані іншими актами законодавства.

3. Ні стаття, що коментується, ні Цивільний кодекс в цілому не містять зазначення стосовно можливості застосування положень Цивільного кодексу чи інших актів цивільного законодавства до податкових, фінансових правовідносин, хоч відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК це є можливим. Це означає, що Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства не можуть прямо застосовуватись до таких відносин, хоч би відповідне публічне законодавство і передбачало укладення договору між платником податку (обов'язкового збору) та відповідним податковим та іншим контролюючим органом. У той же час слід враховувати, що при розгляді спорів, що виникають із відносин щодо сплати податків та інших обов'язкових зборів, норми цивільного права застосовуються для кваліфікації відповідної господарської операції, яка сама або результати якої є об'єктом оподаткування. Але при цьому норми цивільного права застосовуються не до відносин щодо сплати податків та обов'язкових зборів, а до відносин, результати яких створили об'єкт оподаткування. На жаль, розвиток законодавства пішов дещо протиприродним шляхом: законодавця не задовольнили визначення, що є в цивільному законодавстві, та викладене в ньому розуміння тих або інших явищ, тому в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] він дав визначення багатьом термінам, що позначають цивільно-правові явища. Проте, як зазначалося в коментарі до ст. 8 ЦК, вони можуть застосовуватись до цивільних відносин для кваліфікації відповідних відносин та їх результатів як об'єктів оподаткування лише при вирішенні спорів, що стосуються сплати податків та обов'язкових зборів.

Стаття 10. Міжнародні договори

1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

1. Згода Верховної Ради на обов'язковість для України міжнародного договору надається шляхом прийняття закону про його ратифікацію, прийняття або про приєднання до міжнародного договору (ст. 8, 9, 13 Закону «Про міжнародні договори України» [213]). Відповідно до Закону «Про дію міжнародних договорів на території України»