Марія Микіцей - Плетиво (Збірка віршів)

повернеться знов. Еллі Хоч земля ще темна, та не пласка, і кити під нею світи не снять. Ось маленька Еллі, тонка, прудка, золотиста й капосна, як щеня. Всі розмови тут – подорожчав гас… Гіркуватий дим, шкіряний кісет. «Не дрімай-но, зернятко, це Канзас. Тут завжди сміливець бере усе. Не дрімай же, бусинко, не дрімай. Всі дива на світі лови сама. Будь у тата сонечком з-поза хмар, бо тепла катма». Ось маленька Еллі іде в житах, а жита заввишки як старший брат. Ще ніякий вітер не прилітав, не було іще ні доріг, ні втрат. Тільки гроші в них не ростуть в полях, тільки важко їм дістається дім. І повільно їх оберта земля, розганяючи колами по воді. «Я поїду, мабуть, в Майамі-біч, ти, сестричко, скучила вже, мей бі. Сто доріг на світі, на світі ніч, я пишу тобі.» Від усіх торнадо, усіх гінгем, від усіх нечуваних покарань захищає та, що біжить ген-ген і кричить: «Ура!». Та, що нас чекала з Майамі-біч, із усіх нью-йорків та кордільєр. Навіть посміхається не тобі – таж на світі є! По полях посохне хрумка трава. Відкривай цю книгу – не відкривай… та і ти собі полетиш – стривай! — ти ж жива, жива… Повертайся, Еллі, з усіх доріг, повертайся, Еллі, холоне чай. Урагани чубляться нагорі, літаки гарчать. Припадає порохом цей Канзас. Повертайся, Еллі, до нас, назад. А тепло обіймів, шалений сміх — то самі, самі… Танцівниця Перед нею – не шлях, не стежка, а наче вир. Там і смерть, і чума, і темна гірка трава, там до обрію сірий стелеться льодовик. А вона – тільки крок вперед, тільки: «Дайте два! Дайте два, Я жива, клянусь, я іще жива, поки стане життя і сили – іду на ви». Перегукуйся з нею, хто тут напівживий, пригадай, як тече вода, дзеленчить трамвай… Оживай. Відгукалися їй і мертві у тих степах, Чарівне та єдине мовлять – і замовчать. Мала бути вона божевільна або сліпа, чи хоча б на дахи залазити по ночах. Та – не час, і вона іще, як гидке кача, і ніхто ще її історію не копав. В цьому танці доволі стане смертельних па, та іще з трибун врізнобій глядачі кричать. Хто почав? А вона їм: «Течи, ріка, колесо, крутись, кидай пісеньку від хвороби до самоти, кидай трап від човна до білого корабля, стане страшно – із кимось праведним розмовляй. Може слово безладне – тлін, і мовчання – тля, та слова до ладу – то золото і бурштин». По світах то гірчить полин, то цвіте ромен. Що не ступить – то каже кожному те саме. Амен. * * *