Ельма Кіраз - Варта кожного слова, Ельма Кіраз

— Як ти смієш звертатися до мене на "ти", — мама скривилась і підійшла ближче, вже зовсім втратила страх?

— Я... я Кароліна...— я уважно дивилась їй в очі.

— І що? — вона сіпнула головою, — що мені з того?

— Я...— розгублено бігала очима, бо щиро не розуміла, як можна забути ім'я своєї дитини. — Я твоя Кароліна. Твоя донька...мамо.

Здавалося, що жінка зблідла. Проте лише на якусь мить. Далі вираз її обличчя залишався по-звичному холодним. Мама якось уважніше почала розглядати мене і навіть підняла кутик губ в короткій посмішці.

— А й справді... Щось трохи схожого є. Як я відразу не помітила. Цікаво.

— Ці... Цікаво? І це все? — я скривилась ніби від болю.

— Чого ти хочеш від мене? — вона схрестила руки на грудях, — грошей? Хоча... про що це я. Хіба твій батько не продає чергові "ліки" і не забезпечує тебе?

— До чого зараз тут взагалі це? — я підняла одну брову.

— Бо я не розумію, для чого ти тут. Що зараз хочеш від мене? І чому саме зараз зізналася. Хіба ми не бачились раніше? 

— Ти моя мама. Хіба ж ніколи не думала, що я захочу тебе знайти?

— Дорогенька, якби я цього хотіла, то не пішла б від твого батька. Та як бачиш, роки минули і ми лише зараз зустрілись. Отже, це не було потрібно нікому з нас.

— Як ти можеш таке казати? — на моїх очах з'явились сльози, — жоден мій день не минав бещ думки про тебе. Про те, що сталося... Чому ти пішла, чому покинула нехай не чоловіка, але власну дитину.

— Сказати тобі правду? Бо у мене немає бажання зараз тягнути якусь слізливу історію. Я ніколи не хотіла сім'ї, дітей... Все це було не для мене, я хотіла подорожувати, побачити світ. Коли я познайомилась з твоїм батьком, він же мав певний успіх у своїх справах, то ж все залишити і їхати зі мною не хотів. Я так кохала його, що вирішила підкоритися цьому. А потім завагітніла. Вибач, але дитини в моїх планах не було взагалі. Але аборт ніхто ж не дозволив зробити. Тому я намагалась полюбити тебе. Хоч трохи. А потім твій батько почав торгувати наркотиками і це стало для мене останньою краплею. Спочатку ми багато сварилися, а потім я випадково познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком. І тоді все стало на свої місця. То ж я пішла.

— Тато кохав тебе...— сльози потекли по моїх щоках, — я так сильно любила тебе. Кожного дня чекала, дивлячись у вікно, а мені всі казали, що ти померла...

— Краще б ти дійсно так і думала, — мама відвела погляд вбік, — і зараз би не було цієї розмови. І ти б не розчарувалась в житті, в мені, в сім'ї. Тут Борис щось не додумав до кінця.

— Невже в тебе немає ні краплі жалю? Невже дивлячись на мене зараз ти нічого не відчуваєш? — я міцно стиснула кулаки.

— Вибач, — вона розвела руками, — я так і не змогла тебе полюбити. Але це не твоя провина, Кароліно. То ж не картай себе і просто забудь. 

— Виходить, тато завжди казав правду...— прошепотіла я і мама напевно цього не почула.

— Це все? Бо я вже маю йти, — сказала жінка, але я нічого не відповідала. Просто дивилась в порожнчу і не мога уявти, що все це відбуваєься насправді зі мною. — До речі...— сказала мама вже біля свого авто, — я впізнала тебе відразу.

Машина гучно поїхала геть, а я ледве трималася на тремтячих ногах. Невже все це дійсно насправді. І моя матір свідомо відмовилась від своєї дитини, від мене. І зовсім без докорів сумління, без будь-якого співчуття. Вона відразу впізнала мене і поводилась, як максимально жорстока жінка. Тобто їй справді було байдуже. Весь час тато казав правильні речі про те, що не варто про неї думати та згадувати. Що вона покинула сімʼю і що я точно їй не потрібна. Але моя наївна дитяча душа вірила в краще, надіялась на чудо. Яке не сталося. А залишилась лише жахлива порожнеча. 
Я проплакала ще декілька хвилин, та потім сльози просто закінчились. Більше ця ситуація не викликала в мене жодних емоцій крім спустошення. Але я спробувала себе підбадьорити, адже сьогодні ввечері наше з Артемом весілля. Ми вирішили зробити цю церемонію лише для нас двох, щоб більше ніхто не був присутній. Бо ця історія справді лише наша, лише для нас.