Ельма Кіраз - Варта кожного слова, Ельма Кіраз

— У тебе є сьогодні якісь справи? — ніби байдуже спитала я за сніданком.

— Є декілька. А що? — тато підняв одну брову.

— Та так, нічого. Думала, може… ми проведемо день разом.

— Вибач, але я не маю часу. От… вже мушу їхати. Побачимось, — він швидко вискочив з-за столу та пішов до виходу в гараж. 

Після цього я теж вже не чекала, а взяла своє авто та поїхала до нашого юриста. Мені було байдуже, що він про все розповість татові. Я цього й хотіла. Я вимагала, щоб мені надали доступ до всіх моїх грошей. Я хотіла їх забрати собі саме сьогодні і негайно. Юрист спочатку довго вагався, та все ж не посмів зі мною сперечатися. Їдучи додому, я вже знала, що чекає далі. Адже частина мого плану вже втілилась в життя. 
Я сиділа на дивані і побачила татове авто, що дуже швидко зʼявилось на подвірʼї. Саме так. Зараз все і вирішиться.

— В чому справа, Кароліно!? Що ти собі думаєш!? — він залетів до вітальні злий як чорт.

— Де Артем? — я була абсолютно спокійною. Бо вже просто втомилась від цього божевілля.

— Що? — буркнув тато, — як ти дістала доступ до рахунків?

— Може тому, що маю на це повне право? — я витягла з-під подушки папери, навмисно показуючи всі кольорові скрепки.

— Це…— я помітила, що батько зблід. 

— Просто не можу повірити, — я різко встала та підійшла до нього, — як ти міг надурити мене!? Розіграти все це… тату? Чому?

— Бо колись він все-таки це зробить! — просичав тато, — вкраде мої… твої гроші та просто піде геть! І ти вже не зможеш все так легко вирішити, як зараз.

— І для цього ти вирішив вдатися до таких брудних інтриг? — я скривилась, — де Артем? Де мій чоловік?

Тато спочатку довго дивився на мене, щось вивчав, намагався мабуть щось зрозуміти. А потім кивнув своїй охороні. І вже за десять хвилин у вітальні ще крім нас зʼявився Артем. З синцями та ранами на обличчі та в подертій сорочці для сну.

— Кароліно…— Артем полегшено видихнув.

— Я просто не можу повірити, — я похитала головою звертаючись до тата, — тобі настільки байдуже на мене? На мої почуття? Що ти робиш, тату?

— Нічого, — він знизив плечима, — вже нічого. Втомився. Якщо ти нічого не розумієш, то нехай. Буде що буде. Колись ти ще прийдеш знову до мене, будеш повзати на колінах та просити пробачення. Казати, яка ти була дурна. Коли отой пройдисвіт зруйнує твоє життя!

Батько з огидою кивнув у бік Артема, а потім махнувши рукою своїм охоронцям, просто пішов геть. Я не знаю, куди він зник, може кудись поїхав. Але мені було все одно. Я кинулась до Артема з обіймами.

— Ох…ой… трошки легше, — простогнав чоловік.

— Що він з тобою зробив? — я обережно взяла його обличчя у свої долоні.

— Це було… не дуже приємно. Але я не хочу нічого тобі казати. Не хочу, щоб ти знала.

— Я так злякалась, — я опустила очі, — зізнаюсь, я справді подумала, що ти…

— Я встав попити води, коли ти ще спала. Вони ввірвались у квартиру. Схопили мене. Твій батько дістав ті твої папери з сумки. Змусив мене написати того дурного листа, я…

— Досить, — я спочатку притулила палець до його губ, а потім залишила легенький поцілунок на них.

— Ти навіть не зняла обручки, — він вимучено посміхнувся, а я глянула на свою руку.

— Чесно… навіть не думала про неї. Наче завжди була зі мною.

— Я б ніколи тебе так не зрадив, Кароліно… Хай мене краще вбʼють.

— Не треба, — я міцніше обійняла його, — тепер все буде інакше. Все буде добре.
 

Кінець