Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Джеймс придивився уважніше. Чоловік дійсно нагадував старого фармацевта, з трохи потертою валізою.

- Що в нього в валізі?

- Ніхто не знає.

- І ніхто не підозрює? - запитав Джеймс з недовірою, все ще спостерігаючи за аптекарем. - Я маю на увазі людей.

- Можеш собі уявити - ні, - відповіла Елінор з усмішкою. - Вся справа в його контактах і репутації: він настільки майстерно ховається під маскою, що навіть інші маги ледве здогадуються, хто він насправді.

Джеймс усміхнувся, поволі розуміючи, наскільки далеко простягаються руки цих радників.

- А хто ще тут зі звичайною професією? - запитав він, примруживши очі.

Елінор вказала на високого сивого чоловіка в дальньому кутку - він з м'якою посмішкою на вустах розказував щось повненький леді з кипою тець в руках.

- Ось цей, з посивілим волоссям. Він горгул. Пише фантастичні кримінальні романи - і чимало з них на основі справ, які розслідував сам. Він займається певними…делікатними справами для Ради, але в колах простих смертних його знають як письменника, і шанувальники навіть поняття не мають, що його романи - це фактично сповідь.

Джеймс недовірливо похитав головою. Тепер чоловік здався йому чомусь знайомим.

- Я знаю його ім’я? 

Дівчина кивнула:

- Ще й як знаєш. Втім, на справді, його звуть іншим чином. 

- Здуріти можна. Як їм вдається ховатися?

Елінор лише ледь знизала плечима.

- Вони добре навчилися зливатися з натовпом. Гроші, зв’язки, репутація. 

Елінор вказала в інший бік:

- А ось там, біля входу в залу, бачиш? Розмовляють двоє жінок.

- Одна з яких схожа на саму смерть? 

Джеймс вже примітив цю особу раніше: довге сріблясте волосся, вишукане вбрання такого чорного кольору, що воно, здавалося, вбирало в себе всі інші кольори навколо. Гарні риси ще не старого обличчя, втім, від неї за милю віяло холодом.

- Вона що, лич?

- Ні, чарівниця. Але Клара ДеВір дійсно вміє вразити. Магія смерті - її улюблена візитна картка.

- Чудово, - озвався Джеймс, ледь стримуючи хвилювання.

Елінор продовжувала:

- Вона розмовляє з Мірандою Адлер - теж не самий слабкий маг в наших лавах. 

Джеймс на мить перевів погляд від чарівниць до Елінор.

- Я тобі вказала на них, бо вони - нові хранителі в Раді, замість Ракоці і Суардо, і лича, Олексія.

- Це Арій таких нових друзів собі заводить? - поцікавився Джеймс.

- Швидше, скликає старих, я казала тобі про них. Вони його старі знайомі, - Елінор смикнула його за руку. - А там бачиш, за чарівницями їх одвічні охоронці: Езра Гольт і Алан Торн. 

Джеймс кинув погляд на фігури в тіні двох жінок і здригнувся. В одного з охоронців була попелясто-сіра шкіра і бездонні блакитні очі, що світилися. Інший, просто скидався на хоррор-версію Брюса Вілліса з “Міцного Горішка”.

- Їм дійсно потрібні ці…охоронці? - спитав Джеймс мимоволі.

Елінор не відповіла, але того й не треба було.

- Хтось ще з нових облич?