Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Так, але гадаю, одне конкретне обличчя ти впізнаєш.

Джеймс глянув, куди вказала Елінор і дійсно пригадав стрункого чоловіка з рудуватою шкірою, бличкучими карими очима і довжелезною косою. 

- Я бачив його біля дома кілька разів цього літа.

- Натаніель Рід, він друїд і старий знайомий Колтона. Гадаю, з усіх новачків в Раді, він єдиний, хто не водив давньої дружби з Головою. Ліліт гадає, це на краще. Можливо, вдасться перетягнути його на наш бік.

- А ти? Ти теж так вважаєш?

Він кинув погляд на дівчину поруч з собою. Її погляд замислено перебігав від однієї постаті до іншої.

- Я маю намір погодитися з нею.

- А ці дві копії Траволти - хто вони такі? - Джеймс вказав на абсолютно однакових громил, що стояли осторонь.

- Брати-близнюки, приєдналися до Ради нещодавно. Не знаю, чи вони якось пов’язані з Головою, втім…Працюють здебільшого м’язами, ніж головою, хоча, подейкують, Ратмир знається на хакерстві, а Демід - більше вподобляє єдиноборства, але хто з них хто - я сказати не зумію, як на мене, вони однакові.

- Я розумію, про що ти кажеш. Хоч би бейджика якогось собі поціпили…

Він насилу відірвав погляд від близнюків, аби помітити, що вампіри вже зайшли до Овальної зали, а за ними - і деякі хранителі. Елінор теж слідкувала за ними.

- На саму зустріч запросили лише старших хранителів та їхніх радників, - прошепотіла вона, дивлячись у спину брату, що крокував за Мартіном до зали. Джеймс перевів погляд на неї. Він усім тілом відчував напругу Елінор, для цього не потрібна була жодна магія. Навіть хотів обійняти її, але вирішив, що тут забагато очей.

Щойно зачинилися широкі старовинні двері, що вели до Овальної зали, як всі присутні почали потроху розходитися по своїх справах. Офіційну зустріч делегації вампірів було завершено. Джеймс знову побачив Вільяма Хейза, чарівника, який вчив його магічним основам, і шепнув Елінор:

- Я відійду на хвилинку. Маю поговорити з Хейзом. 

Джеймс залишив коридор, і хоча він не мог цього бачити, він міг би заприсягтися, що вся увага в ту мить направилася на нього. Поколювання від магічних поглядів, що обережно і не дуже торкалися його, стало майже нестерпним. Всі хотіли пересвідчитися, чи це він дійсно той, про кого балакають навкруги.

Вільям Хейз чекав на нього у кабінеті поруч із залою, де усамітнилися хранителі Ради з гостями. Джеймс на мить затримав погляд на стіні, що розділяла їх. Можливо він міг бі підслухати, про що йдеться мова там, за стіною. Хоча йому спало на думку, що Френк все одно розповість їм все, що треба знати. 

- Містере Хейз.

- Джеймсе! Радий тебе бачити. 

- Дякую, сер. 

Подумки Джеймс відмітив, що останнім часом в чарівника наче додалося сивини в волоссі, а погляд очей став важчим. Але в іншому, Вільям Хейз нагадував себе звичайного.

- Чув, ти вже перебрався до Корваллісу.

- Так, менше часу гаятиму на дорогу. 

- Чудово, чудово. Це гарні новини. То чим я можу тобі допомогти? Я відчуваю, що це не просто дружня бесіда і ти хотів спитати про щось? 

- Ваша правда.

Джеймс міркував, з чого б йому почати. З того, що він наляканий через розслідування поліцією смерті Тоні, чи з того, що він хвилюється щодо печатки, яку йому вліплять на долоні? А може, хотів дізнатися більше про цих вампірів.

Він почав з того, з чим містер Хейз дійсно міг допомогти. 

- Ви пам’ятаете, того разу…ви дали мені конспект з магії крові. І ви розповідали, як можна передавати звістку. І я…я подумав. Якщо я можу надіслати комусь повідомлення за допомогою крові, тобто, передати інформацію - чи можливо було б…відшукати інформацію за тим самим принципом?

Чарівник завагався. Він влаштувався на стільниці найближчого столу і склав руки на грудях. Уважний погляд очей наче просканував Джеймса наскрізь.

- Я знав, що до цієї розмови залишилося не так багато часу, але сподівався ти сам зрозумієш ризики і зробиш правильні висновки. 

Юнак мовчки буравив поглядом стіну. Вільям Хейз продовжував:

- Ти швидко додумався до цього, Джеймсе. Дійсно, чом би не шукати щось або когось таким самим чином?