Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

- Він, напевно, з усіма мутив. Мені потім хтось із наших сказав, що він пішов у геї, - засміялася Оля, а я підхопила її сміх.

- А що, може там кохання знайшов, - припустила я. - А далі?

- А далі познайомилася зі Славком в університеті, на другому курсі вискочила за нього заміж. А зараз зважилися на дитину, - цокнула язиком твереза Оля. - А ви як познайомилися?

- Він мене збив, - випалила я, зробивши ще ковток, але Віт забрав у мене келих і осушив його. Я зітхнула. - І головне, їхала я на велосипеді, нікого не чіпала, а потім бац, і він мене вже везе в лікарню з травмованою ногою. Потім зустрічалися кілька разів у клубах випадково, але я знаю, що це ніфіга не випадково, - зауважила я, посміхнувшись Віту. - А потім усе якось закрутилося, закрутилося. Я захворіла, і він забрав мене до себе. Сьогодні мирилися.

Оля сміялася, просто реготалася, Слава посміхався.

- Ти як завжди, подруго, - засміявшись сказала дівчина, потім голосно видихнула.

Я подивилася на годинник і ахнула: чотири години пролетіли непомітно в компанії старого друга.

- Нам час, - усміхнулася я.

- Ні, Оленка, залишіться. Місця вистачить, а я ще хочу поговорити з тобою.

Я повернулася до Віта. Він усміхнувся і поцілував мене.

- Це була ціна, але взагалі я не звик відмовляти вагітним жінкам, - хитро посміхнувся він, а я штовхнула його кулачком.

Хлопці пішли у вітальню, звідти почулися голоси. Оля присунулася ближче до мене.

- А тепер розповідай, - змовницьки попросила дівчина.

- А що розповідати? Я поїхала з дому років зо два тому, батько відпустив, не особливо наполягаючи на тому, щоб я залишилася. Але натякнув, що не відступить і у квітні я вийду заміж за незнайомця. І нічого я не можу зробити.

- Є припущення, хто це? - кашлянула Оля.

- Ні. Взагалі немає, - зітхнула я, поставивши під підборіддя руку.

- А Віталік? - Оля посміхнулася і зробила ковток компоту.

- А що Віталік? Я його кохаю і хочу жити з ним. Принаймні, три місяці є.

- Потім кинеш його? - вона з розумінням подивилася на мене, але запитання було різким.

- У мене вибір є? - пробурмотіла я.

- Вибір є завжди, - зауважила філософськи подруга, що було їй невластиво.

Ми розговорилися й на інші теми, більш особисті, і так просиділи до другої години ночі, коли хлопці вже спали. Ми й плакали, і тихо сміялися. Ділилися, нехай не всім, але багато чим, безліч разів згадували, як раніше дружили і як тоді було все простіше.

А о другій годині ночі ми вирішили, що сон не завадить, і розійшлися до чоловіків. Оля пішла до спальні, а я щільно прикрила двері у вітальню, де на підлозі на матраці лежав Віт і дивився у стелю, на тумбочці поруч світилася лампа, тож я й роздивилася його в задумливій позі. Весь такий гарний. Такий класний і такий коханий.

- Чого не спиш? - я сіла біля нього на матрац. Він сів, опинившись близько до мого обличчя.

- Думав. Гарна в тебе подруга, - усміхнувся він.

- Я краща, - усміхнулася я. Усе-таки, я трохи п'яна.

- Не сперечаюся, - тихо засміявся чоловік.

- Скільки в тебе було жінок? - несподівано запитала я, здивувавши його.

- Що? - підняв він брови в подиві.

- Ти правильно все розчув. Мені цікаво, Віталію, скільки в тебе було жінок, коли та з ким був перший раз. Поки я п'яна, я все вислухаю спокійно.

- Десять-п'ятнадцять випадкових, з них десь п'ять були в моєму ліжку. Перший жахливо сором'язливий сексуальний досвід із малоліткою, якій сподобалося. У сімнадцять років, - швидко вимовив Віт, дивлячись у мої очі. - І, якщо вже на те пішло, розповідай ти.

- Перше кохання - у дев'ятому класі, нерозділене. Він був мачо. А я некрасива. Перший секс у вісімнадцять років, з хлопцем зустрічалася довго, він розвів мене і пішов. Вранці прокинулася одна, - усміхнулася я. - А ти...

- Стоп-стоп-стоп-стоп, - мені закрили рот пальцем. - Я нарахував двох. Третій Міша. Хто ще? Чи ти невинна овечка?

- Максимум троє ще, - прошепотіла я, посміхнувшись.

- А до чого це розпитування? Щоб я переконався, що ти хороша, а я поганий? - хмикнув чоловік.

- Ні. Цікаво було. Чому ти поганий? Ти дуже хороший. Найкращий, - я поцілувала його, але він відсторонився.

- Хоч хтось, крім мами, так вважає, - усміхнувся Віталік.

- Поцілуй мене, - надула я капризно губи.

- А спати хто буде, любителько червоних вин? - його рука лягла на мою шию, погладжуючи її великим пальцем.

- Я буду. Потім, - я потягнулася до його сорочки. - І набагато краще звучить, коли ти називаєш мене "малятко".

- Тобі ж не подобалося, - здивувався Віт.

- Ти заткнешся сьогодні, чи мені допомогти? - пробурчала я, але не дала йому відповісти, поцілувавши в кохані губи й сівши до нього на коліна. Моє волосся розпустили, шпилька відлетіла кудись.

Точно, схоже на підлітковий період. Сподіваюся, ми не заважали друзям дивитися сни.