Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

12

Погостювавши ще день в Олі та Слави, ми поїхали додому, і мені було дуже приємно, коли Віт пообіцяв Олі подбати про мене. Та й узагалі, після такого непорозуміння, він змінився. Став акуратніше поводитися зі мною, нібито вважав, що він на випробувальному терміні. А я йому й так усе пробачу. Я ж бачу, як він дивиться на мене, як обіймає і як цілує. Адже він відкритий тільки зі мною. Навіть Оля помітила, що він не такий уже й балакучий. І про мене теж саме заявила, зауваживши, що в цьому винен саме Віт. А от я так не вважала: я завжди була не особливо балакучою. А в ньому я бачила того, з ким можна поговорити, кому можна відкритися й отримати рівноцінну віддачу. І мені дуже хотілося обговорити з ним те, через що ми, можливо, розлучимося. Дуже хотілося.

Після новорічних свят усе знову стало звичним, прибравши гарну ялинку з вітальні, ми знову по вуха поринули у світ, звичайний, без чарівності.

І майже відразу на нас навалилися проблеми різного характеру. У Віта щось увесь час відбувалося у фірмі - він постійно друкував документи, інколи відпочиваючи поруч зі мною, поклавши голову мені на коліна, на плече або на живіт, обіймаючи мене. Мене ж пісочив по повній програмі батько. Спочатку з приводу того, що я не пройшла інтернатуру, а я й не хочу її проходити, потім з приводу весілля, а мама підклала мені журнал весільних суконь, коли я була в них і змусила мене переглянути його.

Мені нічого не сподобалося, все виглядало або пафосно, або вбого, а золотої середини я не знайшла. І слава Богу.

А зараз, сидячи на краєчку ванни, я шоковано втупилася в підлогу, іноді переводячи погляд на пластикову паличку. Затримка місячних була на п'ять днів, і нудило мене не по-дитячому, проте Віт нічого не помітив: я ретельно приховувала це. Принаймні, я була впевнена, що він не думає, що я можу бути...

Мене затрясло. Він явно не зрадіє. Вони, точніше. Батько і Віталік. Батько поведе мене на аборт, не слухаючи маму, яка не з чуток знає про наслідки, а Віт, можливо... Ні. Що далі я заходила в думках, то більше починала боятися. Я не готова. Ні до аборту, ні до дитини. А говорити я взагалі боялася. Чому я не читаю думки?

Почувши дзвінок вхідних дверей, я швидко прибрала все в смітник, накидавши туди невеликий шар туалетного паперу, і, пройшовши в передпокій, відчинила двері.

- Привіт, малятко! - бадьоро і весело сказав Віталік, заходячи з великими пакетами смаколиків. - Я так скучив, - залишивши пакети, він пристрасно поцілував мене.

- Тебе всього п'ять годин не було, - посміхнулася я, взяла пакунки та понесла їх на кухню, але на півдорозі Віт вихопив їх у мене з рук і забрав на кухню, а я через кілька кроків наздогнала його.

- Усього? Це ніби ціла вічність, Оленка. Тобі привіт від Мишка, - Віт уже на всю лазив по каструлях, не знаючи, що вибрати першим. Я штовхнула його до столу і сама почала накладати гречаний суп і картоплю з котлетами в різні тарілки. Потім сіла навпроти, спостерігаючи, як Віт їсть, і попиваючи чай. Слабкий. Який я б ніколи в життя не випила. Люблю міцний, чорний. А зелений п'ю зрідка. І зараз я пила його лише тому, що від нього мене не нудило.

- Як ти почуваєшся? - усміхнувся Віталік, відкушуючи котлету і смакуючи її, прикривши очі. Ще одна його слабкість, хоч вона присутня у більшості чоловіків, - він любить добре і смачно поїсти. І йому подобалося, як я готую.

- Краще. Смачно? - усміхнулася я.

- Божественно, мила. Просто чудово, - змітаючи все з тарілки, вимовив він, а потім запив чаєм.

- Та годі тобі, - я махнула рукою. Бентежить тут мене ще.

У пакетах виявилися червоне напівсолодке вино, свічки й справжні пелюстки троянд в спеціальній ємності. Я кашлянула і посміхнулася Віталіку.

- Ну, - почухав він потилицю. - Я вирішив романтичний вечір сьогодні влаштувати. Але якщо ти не хочеш, я зрозумію.

- Хочу, ще і як. А з якого приводу? - я поставила на стіл пляшку вина.

- Сьогодні мені двадцять шість, - усміхнувся він.

- І чому я не знала про це? - здивувалася я.

- Мені не потрібні від тебе подарунки. Просто проведи цей вечір зі мною і все. Ось що я хочу отримати в подарунок. І сукню теж не одягай.

- Мені в нижній білизні вийти? - я повільно підходила до нього, чого він, схоже, не помічав.

- Я не проти, - облизнувся він, але одразу ж відповів на поцілунок, мнучи мої губи своїми та не дозволяючи язику зайвого.

- З днем народження, коханий, - усміхнулася я, видихнувши йому в губи.

Він не відповів, заплющивши очі, насолоджувався моментом, моєю близькістю, що до біса приємно. Дуже класно усвідомлювати, що в комусь ти можеш відчувати близьку і рідну людину, що в комусь горить відповідна любов і турбота.

Поки я робила фруктову нарізку, Віт порався у вітальні, де ми вирішили провести цей вечір. Чесно кажучи, мене бентежило і трохи засмучувало те, що я без подарунка. Усе-таки свято.

- Ой, яка краса, - прошепотіли мені на вухо, розбурхавши мене. Його руки лягли на мою талію.

- Намагаюся, - посміхнулася я, акуратно нарізаючи ківі й викладаючи поверх часточок апельсина.

- У мене все готово. Нам однієї пляшечки вина вистачить?

- Так, бо я не буду, - я розклала ягідки чорниці в центрі, закінчивши фруктову веселку.

- Чому? - запитав чоловік, відпустивши мене, щоб я помила руки.

- Хтось має бути тверезий. Хоч і вино тебе не бере, - усміхнулася я, беручи тацю і крокуючи за Вітом у вітальню.

Зайшовши у вітальню, я завмерла, захоплено роздивляючись красу. По всіх меблях і по підлозі розкладені свічки та пелюстки троянд, посередині стоїть журнальний столик, на якому - дві свічки, два келихи й пляшка вина. Віт забрав у мене фрукти та поставив їх, закінчивши тим самим усю чарівність цієї кімнати.

Я акуратно пройшла до столика і сіла просто на підлогу, Віт сів навпроти, вимкнувши світло, проте це не зробило кімнату темною. Свічки так гарно висвітлювали все навколо, маленькі вогники танцювали від будь-якого руху чи маленького вітерця дихання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍