Платон - Апологія Сократа. Діалоги

— А як розуміти ці частини, — запитав я, — як, наприклад, частини обличчя: рот, ніс, очі, вуха, — чи [E] як частини золота, що нічим не відрізняються одна від одної і від цілого, хіба що більшим або меншим розміром?

— Мені здається, Сократе, що в першому розу­мінні, — як частини обличчя відносяться до цілого обличчя.

— А як люди одержують ці частини доброчесності так, що одним дістається така, тим — інша, чи, якщо хтось володіє однією, обов’язково має і всі інші!

— Ні в якому разі, — сказав Протагор, — бо є чимало мужніх, але заразом вони несправедливі, інші ж бувають справедливі, але не мудрі.

[330] — Отже, виходить, — виснував я, — мудрість і мужність — це частини доброчесності?

— Безперечно, — підтвердив Протагор, — до то­го ж мудрість — найважливіша із цих частин.

— І всі вони різняться між собою?

— Так.

— І кожна з них має своє особливе призначення, як, наприклад, частини обличчя? Адже очі — це щось інше, ніж вуха, і призначення їх різне. Та й з інших частин обличчя жодна не схожа на іншу ні за своїм призначенням, ні в іншому відношенні. Отже, чи так само й частини доброчесності різняться між собою — і в своїй суті, й щодо свого призначення? [B] Хіба не ясно, що воно саме так, якщо наведений приклад правильний?

— Так воно і є, Сократе, — визнав Протагор.

А я на це сказав:

— Значить, жодна з частин доброчесності не тотожна ні з пізнанням, ні із справедливістю, ні з мужністю, ні з розсудливістю, ні з благочестям?

— Не тотожна, — підтакнув Протагор.

— Так ось, — сказав я, — розгляньмо спільно, якою є кожна з цих частин. Найперше з’ясуймо таке: чи справедливість — це щось таке, що справді існує, чи ні? [C] Мені здається, що так. А як тобі?

— І мені також, — відповів Протагор.

— То що ж виходить? Якби так хтось запитав нас із тобою: «Протагоре й Сократе, те, що ви тільки-но назвали справедливістю, саме воно справедливе чи несправедливе?» — я, очевидно, відповів би йому, що воно справедливе, а ти за що віддав би свій голос — за те, що я, чи за інше?

— За те, що ти, — відповів Протагор.

[D] — Отже, справедливість — не що інше, як бути справедливим, у всякому разі, я так відповів би, коли б мене запитали. Чи й ти відповів би так само?

— Так само.

— А якби далі запитав він нас: «Чи існує, на вашу думку, якесь благочестя?» — ми дали б, певно, стверд­ну відповідь, хіба не так?

— Так.

— «А чи визнаєте ви благочестя як щось, що існує?» Як відповіли б ми йому, ствердно чи ні?

Протагор сказав, що ствердно.

— «Скажіть-но ще, а в чому полягає суть цього явища — в тому, щоб бути нечестивим чи благочестивим?» Я обурився б на таке запитання й відповів би так: «Замовкни, чоловіче! Що іще могло б бути благочестивим, [E] коли б саме благочестя не було благочестивим?» А що ти на це? Чи не так відповів би?

— Звичайно, що так.

— А якби він далі запитав нас: «А як ви тільки-но говорили? Може, я не так зрозумів ваші слова? А говорили ви, — так мені здавалось, — що частини доброчесності є між собою в такому відношенні, що ні одна з них не є однакова». Отож я на це відповів би так: «Про все інше ти добре розчув, але якщо ти думаєш, [331] начебто я говорив і це останнє, то ти недочув; адже це були відповіді його, Протагора, а я тільки запитував». Якби він сказав: «Чи правду каже оцей Сократ? Ти, Протагоре, вважаєш, що кожна з частин доброчесності різна? Чи це твоє твердження?» Що від­повів би ти йому на це?

— Довелося б із ним погодитись.

— А що ми, Протагоре, погодившись на це, відповіли б йому, [B] якби він нас знову запитав: «Значить, благочестя — це не те саме, що бути справедливим, а справедливість — не те саме, що бути благочестивим; навпаки, це означає не бути благочестивим, а благочестя означає не бути справедливим, отже, бути несправедливим, а справедливість означає бути нечестивим?» Що йому відповісти? Я сам, принаймні від свого імені, сказав би, що й справедливість благочестива, і благочестя справедливе. Та й за тебе, якщо мені дозволиш, я відповів би так само, що справедливість і благочестя або одне й те саме, або дуже схожі одне на одне; у всякому разі, справедливість, як щось інше, буває такою, як благочестя, а благочестя таким, як справедливість. Тим-то подивись, чи забороняєш мені відповісти йому таким чином, чи ти і з цим погоджуєшся.

[C] — Не зовсім, Сократе, — сказав Протагор. — По-моєму, не можна так просто вважати, що справедливість є чимось тотожним із благочестям, а благочестя — чимось тотожним із справедливістю; мені здається, що тут є якась різниця. Зрештою, не в цьому справа. Тож, якщо ти хочеш, хай для нас і справедливість буде благочестивою, і благочестя справедливим.

— Ей, що ні, то ні, — сказав я. — Мені зовсім не потрібно розмірковувати з допомогою оцих «якщо хочеш» або «якщо ти так гадаєш». Говорімо прямо: «я гадаю» і «ти гадаєш». Це я кажу в тому розумінні, що, на мій погляд, можна далеко краще розглянути наше питання, відкинувши всяке «якщо».

[D] — Хай буде так, — відповів Протагор. — Усе ж справедливість у чомусь схожа на благочестя. Зрештою, все схоже на все в певному відношенні. Навіть між білим і чорним є якась схожість, так само й між твердим і м’яким, та й між усім іншим, що, як нам здається, протилежне одне одному. [E] І те, в чому ми з тобою вбачали різне призначення, доводячи, що одне не таке, як інше, наприклад частини обличчя, і вони деякою мірою схожі між собою, і одна з них така сама, як інша. Так що в такий спосіб і на таких прикладах ти міг би довести при бажанні, що все подібне одне до одного. Все ж не годиться називати подібними дві речі, якщо вони лише частково подібні, або вважати неподібними такі, які мають часткову неподібність, хоч би крихітну.

Я здивувався і сказав Протагору:

— Хіба, на твою думку, справедливість і благочестя перебувають у такому взаємному відношенні, що їм притаманна лише незначна схожість?

[332] — Не зовсім так, — відказав Протагор, — але й не так, як ти, здається, думаєш.

— Згода, — сказав я, — оскільки це, як видно, становить для тебе трудність, облишимо це й розгляньмо інший твій вислів. Чи називаєш ти щось глупотою?

— Так, називаю, — признав Протагор.

— А цілковитою її протилежністю є, певно, мудрість?

— Здається, так.

— А коли люди діють правильно й корисно, чи тоді вони, на