Платон - Апологія Сократа. Діалоги

твою думку, виявляють у своїх діях розсудливість чи, навпаки, щось протилежне?

— Розсудливість, звичайно.

[B] — Вони поводяться розумно завдяки своїй розсудливості?

— Безперечно.

— А ті, що діють неправильно, поводяться нерозумно і в своїх учинках не виявляють розсудливості?

— Так і мені здається.

— Отже, розумні й нерозумні вчинки — це протилежності?

[C] — Авжеж.

— Нерозумні вчинки виникають через глупоту, а розумним властива розсудливість, чи не так?

— Так воно і є.

— Значить, коли щось здійснюється силою, то тоді маємо справу із сильною дією, а якщо слабко — то із слабкою дією?

— Мабуть, так.

— А коли щось відбувається швидко, то тоді дія буває швидкою, а якщо поволі — повільною?

— Так.

— І коли щось здійснюється в однаковий спосіб, то воно, — певно, здійснюється з тієї самої причини, а як­що в протилежний спосіб, то — з протилежних причин?

Протагор погодився.

— Скажи-но, — запитав я, — чи існує щось прекрасне?

Протагор підтвердив.

— Чи є в нього якась інша протилежність, крім бридкого?

— Немає.

— Далі: чи буває що-небудь хорошим?

— Буває.

— Чи є інша йому протилежність, крім зла?

— Немає.

— Ідемо далі. Чи існує високий голос?

— Існує.

— Чи існує якась протилежність йому, крім низького голосу?

— Немає.

— Виходить, — сказав я, — що в кожної речі є од­на протилежність, а не багато, чи не так?

[D] Протагор погодився.

— Отже, — продовжував я, — підсумуймо те, на що ми погодились. Чи не погодились ми, що кожна річ має одну протилежність, а не більше?

— Погодились.

— Ми згодні в тому, що здійснюване в протилежний спосіб здійснюється з протилежної причини?

— Авжеж.

— А чи погодились ми, що все, що робиться нерозумно, є протилежністю того, що робиться розумно?

[E] Протагор підтвердив.

— І те, що робиться розсудливо, робиться завдяки розсудливості, а що нерозумно — через глупоту?

Протагор підтвердив.

— І коли щось протилежне за способом дії, то во­но протилежне й за причиною?

— Так.

— Дещо робиться з розсудком, а дещо — через глупоту?

— Так.

— Себто в протилежний спосіб?

— Звичайно.

— Очевидно, тому що це протилежності?

— Авжеж.

— Значить, глупота — це протилежність розсудливості?

— Безперечно.

— А чи пам’ятаєш, як ми раніше погодилися, що глупота є протилежністю мудрості?

Протагор підтвердив.

[333] — І що одне буває протилежне тільки одному?{132}

— Стверджую.

— То від котрого з двох тверджень відмовимося, Протагоре? Від того, що одному протилежне тільки од­не, чи від того, яке вважає, що мудрість є щось інше, ніж розсудливість, а те й те — частини доброчесності, хоч і різні; крім того, вони не схожі одна на одну й призначення їх різні, подібно до того, як різне призначення частин обличчя? Отже, від котрого з цих двох відмовимось? Адже два ці твердження звучать не дуже доладно: вони ніяк не можуть ні зспіватись, ні зігратись. Та й як їм зспіватись, [B] коли треба, щоб одне мало тільки одну протилежність і не більше, а тут виявляється, що глупоті одній протилежні й мудрість, і розсудливість. Чи так, Протагоре, чи якось інакше?

Протагор погодився, хоч дуже нерадо.

— Що ж, чи не виходить воно на те, що розсудливість і мудрість — одне й те саме? Адже й раніше у нас з’ясувалось, що справедливість і благочестя — май­же те саме. Втім, не будемо зневірюватися, Протагоре, а поки що розгляньмо решту. Чи ти вважаєш, що людина, яка чинить зло, діє розумно?

[C] — Я соромився б, Сократе, — сказав Протагор, — стверджувати таке, хоча багато людей дотримуються такого погляду.

— Отже, до кого скерувати мої розмірковування — до них чи до тебе?

— Якщо твоя воля, спершу розглянь погляд більшості.

— Аби ти лише відповідав мені, а чи так думаєш, чи ні, мені байдуже. Для мене найважливіша річ — з’ясувати саме питання, але може трапитися, що заодно ми досліджуємо і того, хто ставить запитання, тобто мене самого, й того, хто відповідає.

Протагор спочатку викручувався, нарікаючи, що питання важке, [D] але врешті-решт погодився відповідати.

— Тож дозволь, — сказав я, — відповідати мені з самого початку. Чи ти вважаєш, що деякі люди, які чинять зло, діють із розсудком?

— Вважаю, що так.

— А мати розсудок — означає добре розмірковувати?

Протагор підтакнув.

— А добре розмірковувати — це значить усвідомлювати, що чиниш зло?

— Хай буде, що так.

— Чи це буває тоді, коли людям, що чинять зло, ведеться добре, чи тоді, коли погано?

— Коли добре.

— Чи ти вважаєш, що існує якесь благо?

— Вважаю.

— А що таке благо: чи не те, що корисне людям?

[E] — Клянусь Зевсом, — сказав Протагор, — я особисто називаю благом благо, навіть коли воно не приносить користі людям.

Мені здалося, що Протагор уже роздратувався й готується дати мені бій при відповідях. Помітивши такий його стан, я обережно й лагідно запитав:

[334] — Чи маєш ти на увазі те, що нікому з людей не корисне, чи те, що взагалі не корисне? Таке ти називаєш благом?

— Ні в якому разі, — заперечив Протагор, — але я знаю чимало таких речей, харчів, напоїв, ліків та безліч предметів, з яких одні людям некорисні, а інші корисні. Дещо людям ні корисне, ні шкідливе, зате корисне коням, дещо корисне тільки волам, дещо собакам, інше ні тим, ні тим, а корисне деревам. [B] Та й якщо вже мова про дерева, то дещо годиться для коріння дерев, а для гілок — негоже, наприклад, гній. Для всіх дерев він добрий, якщо покласти його при корінні, але якби ти захотів обкласти ним пагінці й молоді паростки, то все пропаде. Адже й оливкова олія для всіх рослин дуже шкідлива, сильно шкодить вона волоссю тварин, [C] а для волосся людини вона цілюща, та й взагалі для всього тіла. Благо настільки різноманітне й багатогранне, що та сама річ у зовнішньому вжитку буває благом, а у внутрішньому стає великим лихом. Тим-то всі лікарі радять хворим утримуватися від уживання олії в їжі, хіба що в дуже незначній кількості, аби тільки притамувати неприємний для нюху запах страв і приправ.

Коли Протагор це сказав, присутні схвально загули, мовляв, як гарно він говорить!

А я так озвався:

[D] — Протагоре! Я трохи забудькуватий, і якщо хтось до мене говорить предовго, то я забуваю, про що, власне, йдеться. Якби так, приміром, я був глухуватий, то ти вважав би доцільним у розмові зі мною говорити до мене голосніше, ніж до інших, так і тепер, коли ти натрапив на забудькуватого, то розчленовуй мені відповіді й скорочуй їх трішки, аби я встигав за тобою.

— Отже, як накажеш мені відповідати коротко? Відповідати тобі коротше, ніж потрібно?

— Ні в якому разі, — відповів я.

— Значить, так як треба?

[E] — Так.

— А