Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

— Так, ти маєш рацію. Були часи, коли мені здавалося, що я ненавиджу свого батька. Тепер я його просто мушу терпіти. Але я не люблю його, як ти свого. Тіно, я розумію, що тобі страшно та важко. Але я буду поруч. Не відмахуйся від цієї ідеї. Будь ласка. Я був дурнем, я це визнаю. Сонце напекло в голову, Ділан розлютив, бог розуму не дав. Закохався й отупів. Вибач мені. Давай спробуємо рухатись маленькими кроками, спочатку ти просто складеш іспит і відправиш заявку. А там подивимося, — дивиться на мене винувато, як побитий пес, шукає в моїх очах тепло та прощення. І він їх там знаходить. …Знаходить, бо моє серце виявилося сильнішим. До нашої зустрічі, за мить до кохання, я була вільною пташечкою, наївною, зачарованою зірками дівчинкою, яка йшла не поспішаючи, обіймаючи свою мрію. А тепер я раптом подорослішала, прокинулася іншою. Продовжуючи обіймати мрію, я дала притулок коханню, впустивши його в своє серце, і більше я вже не вільна. Я прив'язана до цих оксамитових очей кольору міцного чаю, до цієї неприкаяної душі, до його широких плечей та міцних рук. Він мій. Навіть коли він був з іншими, коли називав нареченою чужу дівчину — Тріс вже тоді був моїм, просто він тоді про це не знав, що настане мить і половинки наших сердець ідеально співпадуть. Він завжди буде моїм. …Навіть якщо буде не зі мною. Він просто не знає, що більше нікого не зможе покохати так, як покохав мене. А я не заміню його половинку серця якоюсь іншою. Все буде не те.

— Гаразд, давай спробуємо робити маленькі кроки, — варто мені погодитися, як він тут же схопив мене за руки, саджаючи до себе на коліна. — Я не цілуватиму тебе, ти покараний.

— Добре. Але ж ти не покарана, ти мене можеш не цілувати, а я тебе поцілую, — посміхаючись очима, тягнеться до мене своїми розбитими губами, і я не усуваюсь. Цілує обережно, як тоді, коли поцілував мене вперше, ніжно, ласкаво, затримуючи дихання. — Тіно, — зітхає, примудрившись вимовити моє ім'я з інтонацією «люблю». — Скільки залишилося до іспиту?

— Два тижня.

— Тобі треба посилено готуватися. Тому ти більше не працюватимеш у кафе, я працюватиму замість тебе, віддаючи всі зароблені гроші та чайові тобі. Я тебе підміню, щоб у тебе з'явилося більше часу та сил на підготовку. Але ввечері ми ходитимемо на пляж, а можливо навіть на вечірки, якщо захочеш. Як тобі такий план? — Він мене знову здивував і цього разу приємно.

— Ти працюватимеш офіціантом? — дивуюся від душі.

— Так, буду, заради тебе я ще й не на таке готовий. Можу навіть ночувати у твоїй кімнаті на килимку, — Тріс світиться щастям. Таке враження, що він зараз готовий схопитися і бігти згортати заради мене гори.

— Спати на килимку це вже перебір. Ти ненормальний, але я згодна. Я хочу побачити тебе у фартуху, як ти будеш бігати, обслуговуючи столики. Це буде гідна компенсація за моє терпіння. Хатню роботу теж робитимеш замість мене? — У нього вийшло мене розвеселити. На серці відразу полегшало і я знову із задоволенням до нього притискаюсь.

— Не питання, я можу, якщо тобі це допоможе. Єдине, з чим я не впораюся — то це кухня. Готувати не вмію. Але ми можемо запросити Ділана.

— Оце вже ні, твою компанію кликати не будемо! Дозволь я навчатиму тебе під час перерв. Думаю, це буде та ще потіха! Подаруєш мені таке задоволення?

— Проси що хочеш, я весь твій, — шепоче, припечатавшись губами до моєї шиї, його улюблене місце для поцілунків.

— Виявляється, з тобою корисно сваритися, ти стаєш м'яким, шовковим і таким поступливим. Потрібно буде сваритися з тобою час від часу, щоб я могла вити з тебе мотузки.

— Головне сильно не перегинай, щоб не перестаратися, манюня. Тут дуже тонка грань. Я переночую в тебе?

Що ж, побачимо, наскільки він сьогодні слухняний.

— Переночувати можеш, але цієї ночі ніякого сексу. Не тоді, коли мій батько у сусідній кімнаті.

— Добре, просто обійми. Я зрозумів, — треба ж тобі, він вміє приймати мої умови. — Тим більше я завтра теж залишусь у тебе, допомагатиму з хатніми справами. А завтра піду замість тебе в кафе, попередь своє начальство. І тільки спробуй не скласти іспит, манюня. …Я скористаюся вашим душем?

Тріс все ще плескається у ванній, а його телефон дзвонить і дзвонить. На екрані висвічується жіноче ім'я — Дженніфер. Хто вона, що їх пов'язує і що їй від нього треба? Вона настирлива, набирала його номер тричі.

— Хто така Дженніфер, Трісе?

Почувши моє запитання, він завмирає на порозі, потім міцніше затягує рушник на стегнах і піднімає на мене напружений погляд:

— Чому ти питаєш? Тобі хтось про неї розповів?

— Ні, вона тобі щойно телефонувала. Декілька разів. Вибач, не змогла не помітити, ти сам поклав телефон екраном вгору.

— Вона вже ніхто, Тіно. Сподіваюся, їй скоро набридне мені дзвонити. Я все одно не беру слухавку.

— Це твоя колишня дівчина? — Якби він не робив при цьому таке обличчя, мене б може не мучила така цікавість.

— Так. І вона у минулому. Колись я розповім, але не зараз. Давай лягати спати. Обійму тебе, і ми відпустимо цей непростий день, — притискає мене до свого ароматного тіла, він так смачно пахне манго, моїм улюбленим гелем для душу. Але не думати про цю Дженніфер я вже не можу. Навіть у його обіймах.