Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

Баскетбол був єдиним, що вибрав Дарій сам. Єдиним, що йому дозволено було вибрати.

Він же нічого не вирішував. Школу вибрав батько: Дар цілком міг навчатися в приватному ліцеї, але навіщо ж випинати свій статус - ні, син мера має навчатися з простими смертними, щоб люди не подумали, що в нього є особливі привілеї. ВНЗ - а точніше одразу два - міжнародні відносини та юридичний паралельно, теж підібрав батько, бо вирішив, що Дарій має піти по його стопах і стати політиком, а одразу два - щоб шанси зросли і швидше рости кар'єрними сходами. Машину на подарунок: так щоб не надто дешево, але й в очі не кидалася. Та навіть Дінара... Це ж батько її Дарію підсунув. Красива, видна, з прізвищем, а головне - своя, перевірена з пелюшок...

Усе життя його було вибудувано батьком, усе! Повністю. Він навіть шмотки собі не міг вибирати - будь-яка покупка мала спочатку затвердитися батьком.

Ніколи в нього не було свободи. Ніколи! Тільки баскетбол, але він і це має намір відібрати...

Злість накочувалася повільно, тягуче. Плавила нутрощі. Дар стояв і дивився на батька з похмурою, але непроникною міною, наче м'язи обличчя заклякли, а шкіра перетворилася на крижану кірку, а всередині... всередині стрімко розкручувалося торнадо, нищівне і смертоносне.

- Свободу кажеш... - Протягнув Дар, ледь розтискаючи зуби. - Хороша свобода, нічого сказати. Тільки знаєш, що... - Повільно підійшовши до столу, він нахилився, упершись долонями в стільницю, вчепився гострим поглядом в обличчя батька. - Така свобода мені не потрібна.

- Ти втратив можливість озвучувати, що тобі потрібно. - Скривившись, виплюнув батько.

Дар зло усміхнувся.

- А знаєш, у мене з'явилася ідея. Шикарна, тобі сподобається. Якщо я такий нікчемний, якщо я не можу відповідати за свої вчинки, якщо нічого не можу виправити, я маю понести покарання за законом, чи не так? - Дар знущально вигнув брову, насолоджуючись тим, як спершу витягується в подиві, а потім стрімко багряніє від люті обличчя батька. - Я просто піду в поліцію і сам у всьому зізнаюся. І проблему вирішено: мене покарають по заслугах, тобі не доведеться ні з ким розбиратися і підчищати за мною. Навіть більше... - Хмикнув Дар, блиснувши очима мало не з натхненням. - Поплачешся своїм виборцям, який ти - бідолашний батько: старався, зі шкіри геть ліз для сина свого, а він - тварюка така, пішов кривою стежиною... І чого їм вічно бракує, молоді цій, еге ж? - Із удаваним обуренням протягнув Дарій. - Тебе підтримають, навіть пожаліють. Піднімеш собі рейтинги...

- Що ти верзеш? - Прошипів батько, повільно піднімаючись із крісла. Ніздрі його роздувалися, а налиті кров'ю очі готувалися викотитися з орбіт, жовна на вилицях натягнулися так, що здавалося прорвуть шкіру. Але Дарій раптово зрозумів, що це його більше не лякає. Він дивився на батька невідривно, не моргаючи, і вони ніби вперше були майже на рівних.

- Так буде правильно і справедливо. Повір мені, твої виборці оцінять... - Виплюнув Дар і, не чекаючи відповіді, рушив геть із кабінету. Відчинив двері й ледь не забив матір - вона ойкнула і з переляканим виглядом відскочила вбік. Ясно, підслуховувала.

- Синку... - сіпнулася було мати в його бік, але Дар її проігнорував. Швидкими кроками попрямував угору сходами.

Зайшов у свою кімнату і з силою зачинив двері. Обхопив голову руками.

Він у повному лайні.

Хотілося кричати, тому він врубив на колонці Нірвану і викрутив звук на максимум, щоб Нірвана покричала за нього. Упавши на ліжко обличчям донизу, накрив голову подушкою. Відчуття повного краху й катастрофи придавило бетонною плитою. І через те, що Дарій не бачив виходу, хотілося негайно здохнути.

Дар не знав, як батькові вдалося перетравити той факт, що власний син посмів погрожувати йому, і при цьому так швидко заспокоїтися, але заявився він уже за півгодини. Зібраний і стриманий. Скоріше за все мати доклала руку - напевно знову хапалася за серце, маніпулювала, блідла і непритомніла - з батьком її хитрощі завжди спрацьовували. А може він всерйоз злякався, що Дарій здійснить свою погрозу.

Батько був лаконічний.

- Я дам тобі один шанс усе виправити. Тільки один. - Твердо заявив він. - Говори з дівчиною, з'ясовуй, хто там із нею був, хто що бачив, домовляйся, мені байдуже, що ти робитимеш. Але мені потрібні гарантії, що ця історія ніде і ніколи не випливе. Що стосується покарань... усе залишається в силі.

- А баскет?

- Одна година на день, не більше. - Дар уже підскочив, хотів обуритися, одна година - це катастрофічно мало, але батько ткнув у його бік пальцем. - І навіть не смій зі мною торгуватися! - Відрізав, зиркнув на сина спідлоба. - Наступного разу шантажу я тобі не пробачу. - Додав, загрозливо стиснувши щелепи і, наостанок придавивши крижаним поглядом, вийшов.

А Дар відкинувся на ліжку, заплющивши очі й нарешті розслаблено видихнувши.

Що ж, одна година тренувань - не густо, але це вже щось. Все ж краще, ніж сидіти за ґратами. Катастрофа відміняється.

Залишалося остаточно розібратися з Герасимовою. Але для цього план у нього вже був.