Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

12

Поки біг до дому, ледь не посивів. Серце калатало так, що задихався, трясло все зсередини. Що значить «про це знає все місто»? Хто знає? Звідки? Як дізнався батько? - Запитання розривали череп як касетні міни. Та він мало не здох від страху!

А з'ясувалося, що «все місто» це всього лише кілька людей: істеричка Діна поскаржилася своїй матері, та донесла матері Дарія. Ну а мати вже - батькові.

Здавалося б, чого паніку піднімати? - Із Дмитром Шелудьком - татом Дінари, батько пов'язаний міцною дружбою і спільним бізнесом, свої люди - не нашкодять. А більше - присягалася і божилася Дінка - вона нікому не сказала і звісно не скаже.

Але батько все одно розлютився.

- Ось вона твоя подяка, так, синку? Ось як ти мені відплатив? - Розсварився батько, варто було Дарію тільки ступити на поріг його кабінету. Віддихатися не дав - налетів зі звинуваченнями, немов смерч. - Я тобі все дав. Усе! Одне прохання було - не ганьбити мене. І що ти зробив? - Ти збив людину! І приховав це... - Почервонівши від злості, батько ходив взад-вперед перед Дарієм, і розмахував руками.

- Тату, та там нічого...

- Заткнися! - Закричав ще голосніше. - Не хочу чути твоїх виправдань. У мене передвиборча кампанія в розпалі, а ти мені таку свиню підклав! Ти хоч розумієш, що це може поставити хрест на моїй кар'єрі? Ти хоч трішечки розумієш, своїми курячими мізками, - зморщившись у зневажливій міні, батько ткнув Дарія пальцем у лоб, - що це крах усьому, якщо про це дізнається громадськість! Якщо раптом це розійдеться хоча б телеграм-каналами...

- Ніхто не дізнається...

- Мене зжеруть! - Рявкнув батько. Очі його налилися кров'ю, вени на шиї здулися, здавалося, його просто розірве від люті. Ніколи ще Дар не бачив батька таким. Він завжди був злегка нестриманим, запальним, але щоб так... Це лякало.

- Тату, дай мені пояснити... - Дар підняв руки в примирливому жесті, але батько лише пирхнув убивчо, притиснув поглядом, немов кам'яною брилою. Але хоч кричати перестав, стиснув зуби до скрипу, потім покрокувавши кабінетом, трохи віддихавшись, сів за стіл.

- Розповідай давай, що там за дівиця... Однокласниця ця ваша. Що пред'являє, скільки вимагає?

- Та нічого вона не вимагає, тату. Вона взагалі не знає, що це я. Ніхто не знає, крім нас і Шелудьків. Тобі нічого не загрожує. - Видав Дар на одному диханні, нарешті отримавши можливість висловитися. - Та там дівчина - ніяка, обірванка, одиначка. Їй і не повірить ніхто, якщо вона і спробує щось заявити привселюдно, їй ніхто не допоможе...

- Та ти що? - Уїдливо виплюнув батько. - А ти впевнений у цьому?

- У чому? - Дарій мотнув головою, насупився, запитально дивлячись на батька.

- Ти впевнений, що ніхто тебе не бачив тієї ночі? Упевнений, що немає свідків? Упевнений, що вона була одна?

- Ні, але... - Спантеличений, тихо протягнув Дар. - Вона одна була... Начебто...

- Начебто. - Перекривляв тато Дарія. - Ти мав насамперед з'ясувати це напевно! Поговорити з нею, прояснити все... Але в тебе ж мізків у голові - з гулькин ніс! Ти не додумався.

- Я поговорив! - Вигукнув Дар, теж починаючи виходити з себе - та скільки можна його принижувати? Ні, від батька похвали не дочекаєшся, це звично, але й ображати так сина він ніколи собі не дозволяв. Ситуація, звісно, безпрецедентна, але міру треба знати? - Я дав їй грошей, відвіз до лікарні, підлікував... Я все виправив! - Видав Дарій на високій ноті, але батько зморщившись, як від болю, скрушно стогнав.

- Господи, який же ти ідіот. - Похитавши головою, він сховав обличчя в руках. - Неможливий ідіот. Ти просто жалюгідний, Дарію.

Піднявши очі, сповнені гидливості й розчарування, батько втомлено відкинувся на спинку крісла. Кілька секунд мовчав, дивлячись на сина, наче на мішок із лайном, а потім зітхнув і знову вирівняв спину, впираючись ліктями в стільницю.

- Щоб ти знав, інцидент цей потрапив на одну з вуличних камер. - Втомлено сказав батько, а Дарію різко стало погано, по спині поповз липкий холод, вистуджуючи нутрощі. Він похитнувся і відкрив рот, але нічого не зміг сказати, а батько продовжив. - Спасибі Дінарі - змогла точно назвати місце події. Мої люди сьогодні одразу ж усе перевірили й підчистили. - Дар не встиг навіть із полегшенням видихнути, як батько придавив його новою інформацією. - Але на записі видно, що там була ще одна людина... Тобто був свідок.

Нова хвиля страху облила з ніг до голови, осіла в грудях отруйною каламуттю. Вовняний воріт водолазки здався сталевими лещатами, що здавили горло. Дар не знав, що сказати, не міг витиснути із себе й слова, у голові був повний хаос, розгром і згарище, він тільки й міг, що безглуздо відкривати й закривати рот. Але батько й не чекав від нього слів.

- Значить так, дівку цю я на себе візьму, не лізь до неї більше... Сам усе з'ясую. А що стосується тебе... - Батько відвів очі, відвернувся, наче дивитися на Дара йому було огидно. - Я дав тобі занадто багато свободи. Це моя помилка. Більше я її не повторю. Відсьогодні більше ніяких гулянок і вечірок. Тільки школа і підготовка до вступу. До машини більше не підходь. Про канікули теж забудь - ніякого тобі Кіпру, все літо займатимешся з репетиторами. А до канікул - тільки школа і дім, і ні кроку в бік. Ти зрозумів? - Батько знову перевів погляд на Дарія, в очах блиснула сталь.

- А баскетбол? Тренування...

- Ніякого баскетболу! - Твердо відрізав батько, скрипнувши зубами.

- Але ж у нас чемпіонат! - Спалахнув Дар, втупившись на батька, витріщивши очі. Ні, він же не збирається заборонити йому грати? Він не може. Це ж лідерство області! Вони готувалися так довго!

- Ніякого баскетболу! - Рявкнув батько.

Дар застиг, завис, наче його блискавка вдарила. Дивився на батька в усі очі, не міг повірити, але бачив - батько не жартує, не перебільшує, не сипле порожніми погрозами, щоб налякати.

Він знає, що баскетбол важливий для Дарія, знає, як багато сил той вкладав, як готувався, як на знос тренувався, але все одно хоче заборонити? Хоче відібрати найдорожче?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍