Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

- Усе простіше... Ріка. - Простягнув, дивлячись прямо в очі дівчини, не відводячи своїх, не кліпаючи. Абсолютно серйозний, навіть проникливий - якраз, як того й вимагала ситуація. - Так, я нервую... і вся ця «біганина, допомога, лікарня» ... я не грав. Я це робив... - Дарій витримав театральну паузу і з почуттям видав. - Просто, тому що ти мені подобаєшся.

Вийшло ефектно. Навіть крутіше, ніж у його уяві, Дарію й самому сподобалося. Але Герасимова...

Дар не чекав, звісно, що вона від його слів розтане й розтечеться калюжкою. Чекав, можливо, запитань, можливо, глузувань, можливо, підозр, претензій, образ. Але ніяк не очікував, що обличчя її раптом спотворить вираз крайнього ступеня огиди.

- Та пішов ти, Шаргородський! - Виплюнула вона з огидою, і відштовхнула від себе, випускаючи сорочку з кулака. - Вали звідси і більше не приходь! Зі мною цей номер не пройде, ясно? - Відійшовши на кілька кроків, вона знову ткнула в його бік пальцем, наче щоб мати більш загрозливий вигляд або здаватися більш переконливою. Розвернувшись, кинулася до будинку, потім, уже біля самих дверей, знову повернулася. - Гроші я тобі поверну, але на цьому ми закінчимо це дебільне спілкування, ти зрозумів? - Прокричала через двір і зникла за дверима.

Дарій, відступивши від двору, стиснув щелепи. Мотнув головою, зітхнув. Відчув, як у грудях знову шкрябає, нагадує про себе знайомий запеклий страх. Недобре... Герасимова не просто не повірила, вона його ніби зненавиділа ще більше.

Козир його виявився якимось паленим. Здається, він зізнанням, що мало б залізно виправдати кожен його крок, зробив тільки гірше: якби недовіра набула раптом людської форми, вона б точно мала вигляд Герасимової.

І якого біса його «любов» викликала в неї таку відразу? Недостатньо гарний принц виявився для Попелюшки? Що там за стандарти такі в цієї дурочки, цікаво знати.

А може в неї з цим опудалом Жердиною кохання? А вона вся така правильна і вірна - відкидає будь-які інші варіанти, - і навіть такого як Дар. Чесно кажучи, це трохи зачепило: жодна дівчина ще не відмовлялася від його знаків уваги. Ніколи. А тут вважай приніс себе готовенького, тільки що бантиком не перев'язав, а їй, бачте, гидко? А чи не охреніла гопниця від нього носа відвертати?

Подумав і поморщився. Звичний ярлик звучав якось недоречно тепер навіть у власних думках. Гопниця. Ну та, гопниця-сюрприз. Гопниця, не варта навіть дещиці його уваги, але за якимось безглуздим збігом обставин займала його думки вже тиждень. Гопниця, яка не існувала для нього, як не існувало все сіре, безлике, ніяке - змогла здивувати, як не дивував досі ніхто інший.

Та-ак, Герасимова несподівано виявилася задачкою із зірочкою. Складнішою, ніж він думав. І навіть цікавішою, ніж він передчував. Ні, він, звісно, не сумнівався ні у своїх здібностях, ні у своїй чарівності: нехай не вийшло зламати Герасимову з наскоку, доклавши певних зусиль, - він би без сумнівів зміг завоювати Попелюшку.

Та тільки чи варта була гра зусиль? Чи варто було витрачати на неї свій час і сили?

Навіть якщо Герасимова і здогадувалася про щось, навіть якщо і підозрювала його причетність до своїх травм - ну не схоже, що вона мала намір заявляти на нього або шантажувати. Інакше давно б це зробила, інакше не погрожувала б повернути гроші.

Може, все не так уже й страшно? Може даремно він себе накрутив? Герасимова жива, на ноги він її поставив, жодних жахливих наслідків його проступок не спричинив. Якщо вона нічого не знає - переживати взагалі нема про що. Якщо здогадується, але не збирається базікати і щось робити - ніхто про аварію не дізнається, а отже, і проблеми-то немає ніякої. То який сенс метушитися?

Нехай гра і здавалася привабливою, нехай Герасимова і висікла іскру інтересу - своїм несподіваним талантом, і ще більш несподіваною зневагою до його «любові», але в нього на носі - важливий чемпіонат з баскетболу, та й іспити скоро. Чи варто було розпорошуватися на непотрібне, хоч і таке спокусливе?

Дарій зробив глибокий вдих, видихнув. Змусив себе розслабити плечі, відпустити напругу, відмахнутися від настирливих думок.

Ні, все, вистачить із нього, мабуть, цієї нісенітниці. Щось він і справді зачастив у цю клоаку.

Відступив від паркану й окинув поглядом перекошений будинок. «Вали звідси і більше не приходь!» - Та із задоволенням, Герасимова, - хмикнув Дар і, розвернувшись, покрокував геть. Коли раптом пролунав телефонний дзвінок.

- І довго ти збирався приховувати від мене?! Про це вже мало не пів міста знає, а я дізнаюся в останню чергу! Свиня невдячна... відсвяткував сімнадцятиріччя?.. Негайно повертайся додому! - Почувся в трубці розлючений крик.

Це був батько.