Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

11

Побачивши Дарія, дівчина різко замовкла, витріщивши очі. Підірвалася зі скутера. Чувак, що стояв поруч із нею, ніби відчув, що запахло смаженим, якось увесь підібрався і напружився.

Дар, як і раніше, стояв біля воріт у цілковитому отупінні, немов його придавило кам'яною брилою і тримає.

- Герасимова.... ти... співаєш?! - голос пролунав якось несподівано жалюгідно і пискляво, як у Міккі Мауса, - аж самому гидко стало. - Ти співаєш. - Додав трохи твердіше і без запитальних ноток, щоб не виглядати як дебіл, який ставить запитання, відповіді на які й так очевидні.

Герасимова, поборовши перший шок від його появи, відпустила скутер, заздалегідь випустивши підніжку, і, дивлячись з-під опущених брів, наче поглядом хотіла знищити, ступила на крок ближче до Дарія. Пацан позаду неї, ступив слідом і набичився, навіть кулаки стиснув, ніби збирався нападати.

- Якого біса ти знову тут робиш? - Прошипіла Герасимова, звузивши очі, і підходячи ще ближче. Жердина, немов відчувши напругу й недоброзичливість своєї подруги, обійшов її по дузі й, загородивши її своєю спиною в заступницько-захисному жесті, став перед Дарієм, дивлячись із неприхованою ворожістю згори донизу.

- Це що ще за хлищ, Ріка? - Процідив чувак, навіщось простягаючи руку до плеча Дарія.

- Е-е, - ухилився той, - легше, Жердино. Давай-но без рук! - Вигукнув Дар, підкидаючи руки в примирливому жесті. - Я до Герасимової взагалі-то... однокласник.

- Усе нормально, Макс. - Виринувши з-за плеча Жердини, Герасимова торкнула його за лікоть. - Це справді мій однокласник. Я розберуся. Іди додому.

- Однокласник? Щось я не бачив тебе тут раніше, однокласник. - Бикувато протягнув той, оглянувши Дарія з ніг до голови.

Дар ледь не пирснув уголос, ледь стримався. Це що за мавпа? Боже, ну посміховисько просто.

- Усе буває вперше, Жердино. - Відповів, глузливо підкидаючи брову. - Тепер бачитимеш часто. - Додав, кинувши побіжно на Герасимову демонстративно-багатозначний погляд. - Ну все, вали вже...

- Та ти, я дивлюся, борзий?.. - Жердина збудився ще сильніше, але Герасимова, обхопивши його руки, із зусиллям повернула до себе обличчям.

- Максиме, справді, все гаразд... Я тобі потім поясню. Тобі пора, на роботу ж збирався ще... іди. - Промовила, наполегливо заглядаючи в очі, і чувак послухався.

Як собачка ручна, їй богу. Як тільки хвостиком не завиляв. Це залицяльник її чи що? Гидота якась...

Жердина зиркнув на Дарія поглядом «я тебе запам'ятав, сука», і, підібравши скутер, покотив через дорогу.

Дарій ледь стримався, щоб не розсміятися. Господи, а чувак же навіть не підозрює, наскільки смішно виглядає. Весь такий сильний, крутий, безстрашний. Мопед свій смердючий котить із таким виглядом, ніби це Харлей останньої моделі. Звідки вилізло це опудало?..

- Герасимова, у тебе охоронець завівся? - Із неприхованим глузуванням Дарій перевів очі на дівчину. Але та його гостроти не зацінила. Простеживши, коли дружбан зникне за воротами будинку навпроти, різко підскочила і несподівано боляче штовхнула кулаком Дарія в груди.

- Якого біса ти приперся, Шаргородський?! - Випалила, люто виблискуючи очима. - Чи не здається тобі, що ти зачастив? - Додала, звузивши очі.

Дар поморщився, і потер долонею місце удару.

- Не кипішуй, Герасимова, я просто домашку тобі приніс.

- Домашку? - Виплюнула дівчина, зі ще більшою підозрілістю дивлячись на Дарія.

О, так, зараз поллються запитання. Зараз вона втопить його у своїх підозрах. Та почнуться веселощі - усміхнувся Дар. Відчуваючи, як у передчутті прискорюється кров, розслаблено сперся на дерев'яну балку низького паркану. Та почнеться гра.

- Заради домашки через усе місто їхав? - напираючи, ніби з наміром притиснути до стінки, Герасимова підійшла майже впритул.

- Чому їхав? - Йшов. - З незворушною посмішкою відповів Дар, дозволяючи дівчині наблизитися настільки, що можна було роздивитися візерунки в її темних райдужках. Очі навпроти спалахнули небезпечним вогнем. Верхня губа смикнулася, ніби у звіриному оскалі.

- Ти мене за ідіотку тримаєш, Шаргородський?! Ти думаєш... - Герасимова замахнулася, маючи намір знову зарядити кулаком у груди Дара, але той перехопив її руку.

- Ну годі вже битися, - перебив її Дар, - я до тебе з усією душею. Допомагаю всіляко, дбаю, як про рідну, а ти до мене ось так... Недобре... Ауріка. - Пожурив, знущально виділивши її ім'я. - Гм, чи тобі більше подобається... Ріка? - Додав тихіше, з усмішкою, схиляючись нижче до її обличчя.

Герасимова відсахнулася і висмикнула свою руку з його захоплення. Нервово застукала носком кросівка. Відвела очі, вдихнула, видихнула, ніби намагаючись узяти себе в руки.

- Це якась гра, так? - Відступивши на крок, Герасимова склала руки на грудях. - Якась... дебільна суперечка? Що це, Шаргородський? Як це розуміти?

Дар нарочито засмучено цокнув язиком.

- Чому моя турбота викликає в тебе таку лють? - Запитав, намагаючись відтворити на обличчі крайній ступінь здивування.

- Тому що це не турбота! - Рявкнула Ауріка, тицьнувши в його бік пальцем. - Я знаю тебе, я бачу тебе наскрізь. Для тебе такі як я - не люди, так - порожнє місце. Ти ж у нас небожитель. Напівбог. Чортів наслідний принц... - Виплюнула з ненавистю. - Про яку турботу ти говориш? Для тебе турбота - незнайоме слово. Уся ця біганина, допомога, лікарня... Ти граєшся... - Розпалившись, дівчина виблискувала очима так люто, навіть із якимось божевіллям, що Дарій автоматично позадкував. Вона ж, навпаки, знову підійшла впритул і, наблизившись до його обличчя, схопила в кулак сорочку на його грудях. Промовила, трохи понизивши голос, але твердо карбуючи слова: - Ти щось приховуєш. Ти чогось боїшся, нервуєшся, звиваєшся, як вуж на сковорідці... Я бачу, я відчуваю...

Посмішка зникла з обличчя Дара, він неусвідомлено напружився, ковтнув сухе горло. Ого, до чого ж прониклива ця Герасимова, вона підібралася дійсно близько. Здається, саме час розіграти головний козир, бо такими темпами Герасимова добереться до самої суті. Розкриє його за секунду, Шерлок недороблений.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍