Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

- Я й не думав, що гітари роблять люди... - Видав Дар, із захопленням дивлячись на інструмент. - Ну в сенсі... я думав, їх машини роблять.

Чоловік хмикнув.

- Так і є. Здебільшого тепер усе механізовано. У тих же Гібсон і Фендер більше немає живих майстрів, які місяцями чаклують над інструментами. Виробництво поставлено на потік. Та тільки гітари, зроблені на конвеєрі, не будуть живими... - протягнув зітхнувши.

Потім, обережно поклавши гітару на стіл, ніжно провів пальцями по грифу, продовжуючи розповідь:

- Тут в оздобленні я використовував африканське чорне ебенове дерево: кубометр такої деревини коштує 200 тисяч доларів. - З гордістю повідав Герасимов. - Працював над нею вісім місяців. Стільки сил вклав... Найкращі струни, найкращі кілки... У неї мало бути велике майбутнє, але майстер, на якого я працював, робив тільки студентські гітари, у нього не було зв'язків, не було виходів на музикантів. І тоді я вирішив просунути своє творіння самостійно. Вийшов на наших вітчизняних музикантів, зв'язався з їхніми менеджерами, як раптом новина - Еліс Купер із концертом в Україні. Я вирішив не розмінюватися на дрібниці - відчував, що ця гітара має бути в руках найкращих... Ну й подався до нього... Віддав за квиток останні гроші, з боєм пробився залаштунки після концерту... - Віктор замовк, із замисленою поволокою відвів очі до вікна. Здавалося, думками він повернувся туди, назад, у закулісся, на вісімнадцять років назад. І не тільки думками, а всім своїм єством. Навіть турбувати його було ніяково. Але мовчання затягнулося, і Дар не витримав - цікавість важливіша за такт.

- Ну? І що він?

Чоловік різко повернувся, і подивився на Дарія з таким виглядом, немов узагалі забув, що той тут сидить. Потім якось нервово стрепенувся, поспіхом встав, повісив гітару, і сівши назад, в один хід поставив Дарію мат.

- Нічого. Він не зацікавився. - Відповів побіжно на завмерлий в очікуванні погляд Дарія. Знову піднявся. - Дякую за гру. І... за Ауріку, звісно, дякую. Я твій боржник... - Видав на одному диханні.

А потім квапливо спровадив гостя, випхавши мало не стусанами.

Ось такий от самородок несподівано вишукався посеред бруду, розрухи й бідності. Просто диво якесь. Дар був дуже здивований, якщо не сказати вражений. І більше вражало навіть не те, що Герасимов виявився талановитим гітарним майстром - у цьому сумнівів не було: нехай він і не почув закінчення історії, але очевидно ж, що Купер його похвалив (чи не про це красномовно свідчив напис «Good job»?). А те, що маючи річ, за яку фанати могли б дати десятки тисяч доларів, вони жили в таких злиднях...

Після цього несподіваного відкриття думав, здивувати його ще сильніше нічого вже не в силах. Але виявилося, чудес багато не буває. Виявилося, Герасимови всі були з сюрпризами.