Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

13

Ріка не знала, що це - хвилювання, розгубленість чи очікування чогось поганого, але вона вперше так нервувала, збираючись до школи. Якби вона могла просто зневажати Шаргородського, як раніше, було б простіше. Але не можна було заперечувати той факт, що тепер вона була йому зобов'язана. Навіть більше: у душі зріло, жевріло донезмоги дурне й некомфортне почуття подяки до мажора. І це страшно, страшно все заплутувало.

Якими б не були його справжні наміри, яку підлу гру він би не затіяв, він усе ж допоміг їй. І, як з'ясувалося, не тільки їй - мажор встиг вплинути і на тата.

Два дні Ріка ходила за батьком по п'ятах, хвалила, захоплювалася, і ставлячи максимально обтічні запитання, намагалася випитати, що ж все-таки змусило його повернутися до роботи. І тільки вчора нарешті вдалося витягнути бажану відповідь.

- Тому хлопцеві - твоєму однокласнику - сподобалася моя гітара. - З нотками ледь вловимої гордості сказав тато. - І я подумав, що зміг би... ну не знаю... спробувати зробити що-небудь... - Протягнув невпевнено. - Не таке дороге, звісно, у мене в засіках залишалася простенька деревина... але зате тепер продати буде легше... інтернет же тепер у всіх, онлайн-майданчики всілякі... - Тато задумливо почухав потилицю і махнув рукою. - Так, треба спробувати - треба ж якось повернути гроші за твоє лікування...

Сторопівши від несподіванки, Ріка вже відкрила було рот, щоб заявити, що сама все вирішить і гроші віддасть. Але вчасно зупинила себе - не вистачало ще проговоритися татові, що в неї прихована чималенька сума.

- Так, тату. Це чудово... Що ти вирішив спробувати і взагалі... Гроші й справді потрібні. Я тобі дуже вдячна. - Сказала замість цього. І влучила в точку - тато розцвів.

І все це й справді було здорово. Це був небувалий прогрес, і не важливо з чиєю допомогою. Але... це все дуже сильно ускладнювало.

Ненавидіти мажора було легко і звично. А після його безглуздого «зізнання» - так і поготів. Хворий самовдоволений виродок вирішив, що це весело - поглумитися над нею, пройтися по почуттях? Вирішив, що вона повірить у його симпатії? - Та це було просто смішно. Смішно, нерозумно й огидно. Хоча й не дивувало: у цих гнилих знахабнілих істот просто немає міри в розвагах, і немає жодних меж.

Але сьогодні ненавидіти не виходило. Не виходило зберігати звичну незворушність. Сьогодні чомусь було тривожно.

«Зашторивши» щоку, на якій рана вже почала вкриватися некрасивими коричневими кірками, Ріка натягнула капюшон на голову. Не те, щоб їй було діло до того, що про неї подумають однокласники, але зайвої уваги не хотілося.

До початку уроку залишалося менше п'яти хвилин, тож вона швидко прослизнула до класу й квапливо прокрокувавши між рядів, сіла за останню парту. На щастя, ніхто на неї уваги не звернув. Лише Кравцова буркнула щось на кшталт «знайшлася пропажа», і дівчата Зайцева з Сандаленко з першої парти, оглянувши Ріку, тихо хихикнули між собою.

Ріка дістала підручник з алгебри, і, схилившись над ним, підперши голову рукою, почала ліниво гортати. Клас потихеньку заповнювався, шумів, галасував, і Ріка сильніше схилила голову, закриваючись від усіх, намагаючись відрізати від себе сторонній шум, спробувала вчитатися в тему майбутнього уроку, як раптом відчула рух поруч із собою.

Шаргородський приземлився поруч із нею за парту, і клас стих. Різко.

Ріка підняла очі, але тільки встигла помітити перекошений і застиглий вираз на обличчі Дінари Шелудько, а потім воно зникло за широкою спиною Шаргородського.

Секунд за десять загальний острах змінився гулом: «ніфіга собі», «це ще як розуміти?», «шо за акція?» і все в такому дусі. І що дивно, всі виглядали щиро здивованими, якщо не сказати ошелешеними.

Ріка перевела погляд на Шаргородського. Отже, клас не причетний?

Це все соло-постановка Шаргородського, значить? Така собі моновистава на останок?..

За діями Шаргородського стежив весь клас, але він не реагував. Дивився на Ріку, а на обличчі його грала глузлива усмішка. Потім розвернувся так, що вперся колінами в ногу Ріки і, зігнувши брову, співуче видав:

- Отже, ти співаєш, Ауріка Герасимова?

Ріка відвела очі й зковтнула. Знову опустила голову і втупилася на свої коліна. Праве часто застрибало на місці, нога відбивала якийсь хаотичний ритм по підлозі. Вона й сама не розуміла, чому так нервує, але ніяк не вдавалося опанувати себе, а чортів Шаргородський тим часом посунувся ще ближче і схилився над її вухом.

- У тебе офігенний голос. Чому приховувала? Стільки виступів було за одинадцять років, а ми ні сном ні духом, що в нас тут таке обдарування...

Ріка стиснула зуби та ледве стримала себе, щоб не загарчати, щоб придурок говорив тихіше. Якщо чесно, це було дуже неприємно. Усі дивилися на них - вона відчувала, - усі прислухалися. Відчуття було таке, ніби вона раптом опинилася голою посеред багатолюдної площі, і всі на неї витріщаються. Огидно.

- Якого біса ти підсів до мене, Шаргородський? - Не повертаючись, не піднімаючи очей, прошипіла Ріка, лише злегка повернувши голову в бік мажора.

Боковим зором побачила, як Шаргородський знизав плечем.

- Захотілося. - Простягнув, як ні в чому не бувало. А потім вкрай знахабнівши, закинув руку на спинку її стільця, злегка торкнувшись спини Ріки.

Дівчина різко втягнула ніздрями повітря і повернулася до мажора. Уп’яла в нього жорсткий погляд спідлоба.

- Прибери руку. - Проричала ледь чутно. - І на хрін забирайся за свою парту.

Мажор не поворухнувся. Лише сильніше усміхнувся.

- Я тепер сидітиму тут, Ауріко. - Проспівав Шаргородський і тепер зовсім виразно ковзнув долонею по її спині.

Ріка ледь не вибухнула. Ледь не відстрибнула від знахабнілого мажора, уже відкрила рота, щоб заволати, але одночасно із дзвоником у клас увійшла математичка. Ріці довелося затулити рота і тільки смикнути плечима, струшуючи з себе нахабну долоню. Вчителька швидко привіталася і без зволікань пустила по рядах папірці з тестами, нарікаючи на те, що минулого разу контрольну вони написали не найкращим чином.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍