Зоя Кіт - Захоплення світлого серця , Зоя Кіт

— Мені треба всередину, — кинув він різко, його голос був низьким, але тремтів від напруги.

Охоронець пихнув, його брови злетіли вгору.
— Ви хто і кого шукаєте? — буркнув він, його тон був холодним. — Назвіть ім’я.

Максим стиснув зуби, його пальці смикнулися до гаманця.
— Жінка, — кинув він, його голос став різким. — Брюнетка, струнка, у чорній сукні. Зоряна. 

Охоронець звузив очі, але кивнув, коли Максим дістав пачку доларів і швидко засунув йому в кишеню. Чоловік глянув на купюри, його тон став поступливішим.
— Так, бачив таку, — сказав він тихо. — З паном Вадимом Соболем. Квартира 12-3.

Максим відчув, як гнів закипів у скронях, його груди здіймалися. Він кинув ще кілька купюр, його голос став різким:
— Точно?

Охоронець кивнув, і Максим рвонув до ліфта. Його серце калатало, думки вирували — Вадим, квартира, Зоряна. Ліфт повз вгору, але здавався повільним, як вічність. На потрібному поверсі він вискочив, його кроки загриміли по коридору, і коли дьоргнув ручку дверей квартири 12-3, вони відчинилися. “Що ж ти, Вадиме, не замикаєшся?” — хмикнув він подумки, його губи скривилися в зловісній усмішці. — “Ревниві пси ще увірвуться.”

Запах вина вдарив у ніс — терпкий, солодкий, змішаний із ароматом свічок, що мерехтіли на столі. Зоряна сиділа за столом, її очі блиснули здивуванням, коли вона повернулася. Вадим стояв на одному коліні, його рука тримала маленьку коробочку з каблучкою, що виблискувала в тьмяному світлі. Максим завмер, його груди здіймалися, а голос — хрипкий, сповнений люті — розірвав тишу:
— Що тут, до біса, коїться, Зоряно?!

Вадим підвівся, його очі звузилися, але голос був спокійним, коли він кинув:
— Як ти взагалі увійшов? — Він пихнув, його рука стиснула коробочку. — Втім, неважливо.
Він повернувся до Зоряни, його погляд став м’яким, але наполегливим.

— Зоря, я знаю, що ти заміжня, — сказав він тихо, його голос був теплим, як море в Одесі. — Але я хочу дати тобі щастя. Справжнє кохання. Ти будеш вільною, як була там, в Одесі. Я тебе кохаю. Але вибір за тобою.

Зоряна різко встала, її стілець скрипнув, а очі палахкотіли — не тріумфом, а гнівом, що вирвався назовні.
— Досить вас обох! — крикнула вона, її голос зірвався, сповнений злості. — Вадиме, ти мені дорогий, але як друг! Мені шкода, але я не можу тобі відповісти взаємністю. І ти, — вона різко повернулася до Максима, її очі блиснули, як блискавки, — ти взагалі знахабнів, вриватися сюди?! Як ти взагалі мене всюди знаходиш?!

Вона рвонула до дверей, її підбори загриміли по підлозі, а хустинка затремтіла на талії, коли вона вибігла в коридор. Максим ступив до Вадима, його постать випромінювала загрозу, а голос став низьким, як грім:
— Ще раз побачу тебе біля неї, — гаркнув він, його очі палахкотіли, — і ця твоя каблучка тобі в дупі стирчатиме.

Його кулак врізався в обличчя Вадима — різко, глухо, і той відступив, його рука торкнулася щоки. Максим не чекав відповіді. Він рвонув за Зоряною, його кроки загриміли по сходах, коли він вискочив на вулицю.
Вона стояла, спершись об його машину, її груди здіймалися, а очі блищали — не сльозами, а гнівом, що кипів у її грудях. Максим розблокував двері, його рука тремтіла, коли він кинув:
— Сідай.

Вона пирхнула, але сіла й відкинулася на сидінні. Машина рушила, асфальт шурхотів під колесами, а тиша між ними була важкою, як камінь.

Привіт, буду рада вашій підтримці у вигляді вподобайок❤️

Також додавай цю книгу у свою бібліотеку, щоб бути в курсі виходу нових глав;)