Зоя Кіт - Захоплення світлого серця , Зоя Кіт

Київ потопав у вечірньому золоті, коли Зоряна й Максим ступили на тенісний корт, захований у тихому парку на околиці міста. Сонце ледь чіплялося за обрій, кидаючи довгі тіні на червоний ґрунт, а легкий вітерець ніс запах скошеної трави й річкової прохолоди. Зоряна, у білій тенісній спідниці й облягаючій майці, закручувала волосся в тугий хвіст, її очі блищали викликом, коли вона кинула погляд на Максима. Він стояв навпроти, у чорній спортивній футболці, з ракеткою в руці, його усмішка була ледь помітною, але сповненою тепла. Звук м’яча, що глухо вдарився об струни, коли Зоряна легенько підкинула його, розірвав тишу, а її постать випромінювала впевненість.
— Готовий програти? — кинула вона, її голос був грайливим, але з ноткою стервозного тріумфу.
Максим пихнув, його брови злетіли вгору, а очі блиснули пустощами.
— Побачимо, люба, — відповів він, його тон був низьким, але з викликом. — Покажи, чому ти там навчилася.
Вона розсміялася, її сміх задзвенів над кортом, коли вона ступила до лінії подачі. Її рухи були точними, майже професійними — результат тренувань із Вадимом, які вона тепер демонструвала з гордістю. Вона підкинула м’яч високо, її тіло вигнулося в плавній дузі, а ракетка різко вдарила, посилаючи м’яч через сітку з гучним свистом. Подача була низькою, швидкою, із закруткою, що змусила ґрунт розлетітися під ногами Максима. Він рвонув управо, його кросівки заскрипіли, але м’яч проскочив повз, вдарившись об задню лінію.
— Один-нуль! — вигукнула Зоряна, її очі блищали тріумфом, коли вона підкинула новий м’яч.
Максим розсміявся, його груди здіймалися від уривчастого подиху, а погляд був сповнений захоплення.
— Ти серйозно? — кинув він, його голос був хрипким, але теплим. — Давай, ще раз.
Вона подала знову, цього разу з більшим закрученням, м’яч закрутився в повітрі, змушуючи Максима бігти до лівого краю корту. Він відбив його з форхенду, але удар вийшов слабким, і м’яч застряг у сітці. Зоряна пихнула, її усмішка стала ширшою, коли вона підійшла ближче до сітки.
— Ти програв мені, — кинула вона, її голос був п’янким, сповненим стервозної насолоди, коли м’яч знову проскочив повз нього після її чергової подачі.
Максим кинув ракетку на ґрунт, його руки розпростерлися, а очі блищали теплом, коли він попрямував до неї.
— Я виграв тебе, — сказав він тихо, його голос був низьким, але різав її, як лезо. — А на гру мені начхати.
Він подолав відстань між ними в два кроки, його руки обхопили її талію, а губи накрили її — палко, жадібно, ніби він не міг насититися. Її ракетка вислизнула з рук, глухо впавши на ґрунт, а пальці вплелися в його волосся, відповідаючи з такою ж пристрастю. Сонце сідало за їхніми спинами, кидаючи довгі тіні на корт, а звук далекого міста затихав, поступаючись місцем їхньому подиху. Її пальці стиснули його футболку, а його руки обійняли її талію, притискаючи ближче, ніби він боявся, що вона розтане в цьому багряному сяйві.

Вони відсторонилися, їхні подихи були уривчастими, а очі блищали — не від гри, а від тепла, що гуділо між ними. Зоряна все ще спілкувалася з Вадимом — дружньо, але рідко, переважно через робочі питання. Це дратувало Максима, його ревнощі іноді спалахували, як іскри, але він старався вірити їй, вірити їхньому коханню, що витримало стільки бур. Вона знала це, відчувала його зусилля, і її серце стискалося від ніжності щоразу, коли він стискав її руку, не кажучи ні слова.

Вони повернулися до гри. Зоряна взяла м’яч, її постава була впевненою, коли вона готувалася до подачі. Вона підкинула м’яч, її ракетка різко вдарила, відправляючи м’яч через сітку швидкою дугою. Максим відбив, його удар був сильним, але Зоряна передбачила його рух — вона змістилася ліворуч, її ракетка зустріла м’яч із глухим звуком, відправляючи його в кут корту. Максим кинувся за ним, але м’яч торкнувся землі, піднявши хмаринку пилу.

— Ти безнадійний! — розсміялася вона, її голос був п’янким, а очі блищали тріумфом.

Він пихнув, його усмішка була кривою, але очі світилися теплом.

— Це ти мене відволікаєш, — кинув він, його тон був грайливим, але сповненим ніжності.

Вона підійшла до нього, її ракетка впала на землю, а руки обвили його шию. Її подих був гарячим, коли вона нахилилася ближче, її очі блищали — не лише від гри, а від чогось глибшого, що рвалося зсередини.

— Максиме, — сказала вона тихо, її голос тремтів від емоцій, а очі наповнилися сльозами, що блищали в променях сонця. — Я вагітна.

Він завмер, його очі розширилися, а губи розтулилися від подиву. Мить тиші повисла між ними, але потім його обличчя осяяла усмішка — така щира, така безмежно радісна, що Зоряна відчула, як її серце стиснулося. Він рвонув до неї, його руки обійняли її талію, піднімаючи над землею, а губи накрили її — палко, жадібно, ніби він намагався влити в цей поцілунок усю свою радість. Її сміх змішався з його подихом, її пальці впліталися в його волосся, а сльози текли по її щоках, солоні й щасливі.

— Це правда? — прохрипів він, коли відсторонився, його голос був хрипким, а очі блищали від захвату.

Вона кивнула, її усмішка була тремтливою, але п’янкою.

— Правда, — прошепотіла вона, її голос був сповненим любові. — Ми будемо батьками.

Він розсміявся — гучно, щиро, його руки стиснули її міцніше, а очі світилися щастям, що рвалося зсередини. Сонце сідало, заливаючи корт багряним сяйвом, а їхні силуети тремтіли в його променях, ніби намальовані на полотні. Звук м’яча, що котився по корту, затих, але їхній сміх гудів у повітрі, заповнюючи простір теплом їхнього хепі-енду.
 

Кінець