Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А вночі уві сні знову прийшов чоловік у циліндрі та в зеленому піджаку і простягнув квітку лотоса. Лотос був гірким на смак.
«Навіщо мені його їсти?» - спитала Маргарита, кривлячись.
«Це тобі може стати в нагоді», - промовив незнайомець. – «Лотос дає відпочинок і занурюємо у світ мрій».
«Хто ти?» - запитала Маргарита. – «Ти мій ангел-охоронець?
«Мене звуть Арох», - відповів чоловік у циліндрі. – «Колись я був земною людиною, а тепер перейшов в іншу якість і маю свою справу. Покуштуй лотоса і ти добре відпочинеш».
Марго справді спала міцно. Їй снився сон із відчуттям, що її тіло підіймається. Вона глянула вниз - під нею була темно - коричнева земля з травою, що де-не-де пробивалася. Виявляється, вона сиділа на гілці і, незважаючи на те, що її тіло було людське, лапи були пташиними. Вони міцно охоплювали гілку. І все ж страх упасти був!
Маргарита інстинктивно схопилася за гілку. Але це в неї не вийшло – руки перетворилися на крила. Ніс став подовжуватися і став дзьобом…
Була Марго дівчиною, а стала птахом. Але від цього вона не дуже страждала, швидко освоїлася і покинула гілку, полетівши над світом.
Вона прямувала до чудових квітів. Квітник був величезний. Вийшла якась жінка, яка почала розмахувати сірою хусткою, виганяючи з оранжереї непроханого птаха. З появою жінки Маргариті стало незатишно, і вона випурхнула у дверний отвір.
Марго плавно й довго летіла над містом, дісталася синьо-свинцевого моря і прокинулася.
«Який дивний сон. Він нагадував дійсність», - подумала Марго, сідаючи на ліжку.
У ранковій напівтемряві вона помітила щось дивне. Марго підвелася і взяла до рук щось страшне. Це був головний убір – високий чорний циліндр.
Після сніданку стривожена Марго спитала у господині, кому належить циліндр.
- Наскільки мені відомо чоловіків у будинку немає, - зауважила вона.
Хазяйка схвильовано покрутила циліндр у руках.
- Ах, учора заходив скляр. Мені треба було поміняти на кухні скло. Може, він забув?
- Невже скляр носить циліндр? - запитала Марго.
У відповідь на здивований погляд господині додала:
- Хай більше він не заходить до моєї кімнати.
***
Пальці Роберто легко бігали клавішами. Він грав одну з "Сонат" Скарлатті, яка настільки чарівно звучала, що, здавалося, весна взяла гору над зимою і сталося чарівне перевтілення. Солом'яні вихори хлопчика горіли під вузенькими променями сонця.
— Я зможу вам заплатити сеньйорито Марго, — сказав Роберто, закривши кришку. - Я скоро буду багатим.
Він усміхнувся, і сонячний зайчик ковзнув по його обличчі.
- Любий мій... Як тобі це вдасться? Дядечко розщедриться? – тепло запитала Марґо.
– Ні. Я підроблятиму у синьйори Канчелло.
– А що там треба робити?
- Розвозити куплені квіти...
Марго похвалила хлопчика, але в самої стислося серце.
Роберто зібрався йти і попрямував до дверей, залишивши нотний зошит.
– Ноти забув! - вигукнула Марго.
Хлопчик обернувся. У цей час із зошита випав листок. Марго підняла його.
Це був олівцевий малюнок голови Роберто.
- Чудово, - сказала Марго. - Роберто, ти ще й малюєш автопортрети?
- Ні, синьйорино. – відповів хлопчик, – малював один художник. Це чернетка – я взяв її на згадку.
- Чудова робота. А можеш мені подарувати?
- Звісно. У мене ще є...
Хлопчик пішов, а Марго довго дивилася листок. Лінії малюнку були точними.
Виходячи з будівлі Марго, на прощання кивнула Лізі, яка натирала мідні ручки вхідних дверей.
- Сьогодні ви бистра, - сказала Ліза.
- У мене було лише одне заняття. Скажіть, Лізо, у сеньйори Канчелло гарні квіти?
- Прекрасні, пані. У неї цілий квітник, повний троянд - усі різні.
- Заткни свого мерзенного рота, якщо не знаєш, - поскрипів старий Йов.
І змірявши з ніг до голови Маргариту, він промовив:
- У цієї відьми огидні квіти! Не купуйте у неї.
- Знову ти бурчиш. Зводиш наклеп на людей. Не слухайте його, Маргарито, – сказала Ліза. – Хочете купити квіти – йдіть до Канчелло.
Йов вибухнув сухим сміхом.
- Стережіться цих квіток. Так само як і хусток! Страшіться!
***
Вранці хлопчик - рознощик приніс записку.
«Я сьогодні запізнюся на заняття. Мені потрібно буде відвезти квіти клієнтові».
Записка не була підписана, але Марго здогадалася, що писав Роберто.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.