Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

не забуває про зиму.

Кросна тоді хай ладять жінки і беруться до праці.

/780/ А на тринадцятий, з молодиком, ти навіть не думай

Розпочинати посів, а садити — день той найкращий.

Шостий посеред місяця день — для рослин нездоровий,

Вельми догідний шостий, однак, — щоб сина зачати,

Не для дівчат він: погано родитись тоді й віддаватись;

Перший шостий — теж для дівчат, уродин їх, недобрий,

Добрий — щоб баранів і цапів вичищати в отарі,

Та й загороди добре в той день для худоби ладнати.

Добре й хлопця зачати тоді: до кпин буде скорий —

То підбрехне, то злукавить такий, то шепне щось на вухо.

/790/ З восьмим днем і кнурів і биків рикливих знепліднюй,

А на дванадцятий місяця день — і мулів терплячих.

У найтриваліший день, у велику двадцятку, на денне

Світло зродиться муж, що умом вирізнятися буде.

Син щоб родивсь — десятий день серед місяця добрий;

Донька — четвертий; овець, круторогих волів-важкоступів,

І гострозубих собак, і мулів, терплячих у праці,

Сам приручай у цей день. А ще стережись усіляко

В день цей, четвертий, коли молодик чи повня на небі,

Смутку, що душу гризе: богам тоді спалюють жертви.

/800/ Й жінку цього ж, четвертого дня, впроваджуй у дім свій,

Повороживши спершу з птахів: це найкраще в тій справі.

Інша річ — п’яті дні: недобрі вони, клопітливі;

Кажуть, у п’ятий день Ерінії з сином Еріди,

Орком, що кривоприсягу карає, товаришують.

В сьомий посеред місяця день священні Деметри

Зерна на круглий тік позсипай, розглянувшись добре,

А дроворуб кругляки хай рубає — дім будувати

Й різні — чимало їх є — для суден потрібні частини,

А на четвертий день — таки їх ладнати берися.

/810/ День дев’ятий посеред місяця — добрий під вечір.

Перша ж дев’ятка — звільнює люд од гризот усіляких;

Добре рослини садити в той день, народитися добре

Хлопцю чи дівчині; чорним той день не буває ніколи.

Мало хто знає, яке то добро — день двадцять дев’ятий:

Хоч розпечатуй вино, хоч на шию волам, а чи мулам

Ярма важкі закладай, чи коням своїм бистроногим,

А чи багатолавним судном плисти в винно-темне

Море пускайсь — небагато, кажу, людей про це знає.

Бочку з вином розпочни у четвертий день, у священний,

/820/ Посеред місяця. Мало хто знає, що й цей день найкращий,

Після двадцятого, — зранку; під вечір — гіршим стає він.

Ось вони, вельми корисні дні для людей земнородних,

Інші — якісь перемінні, пусті, одне слово, — ніякі.

Той хвалить ті, а той — ці, і лиш дехто щось таки знає.

То — наче мачуха Днина для нас, то — мов матінка рідна.

Щасен і благословен, хто, знаючи, що тут й до чого,

Трудиться, перед богами безсмертними чистий, безвинний,

Стежить за летом птахів[197] і міри не переступає.

Щит Геракла

…А чи як та[198], що, до Фів прибула, залишивши палати

Й землю отецьку, враз із хоробрим Амфітріоном[199],

Донька мужíв вожака Електріона[200] — Алкмена;

З-поміж невіст, жіноцтва всього вона вирізнялась,

Гожа, ставна. Та й розумом не дорівняє їй жодна

З тих, що зі смертними, смертні, ложе діливши, родили.

Темно-синьо з-під брів промінились очі у неї,

Як у богині — золотосяйної Афродіти.

Славного мужа свого вона так уже шанувала,

/10/ Як аніжодна з жінок про свого не дбала ніколи.

Муж той, Амфітріон, убив її знатного батька[201]

В спорі за стадо корів. Тож, землю покинувши отчу,

Рушив, прохач, до Фів, до щитоносних кадмейців.

Там із жоною поштивою він оселився в палатах,

Та без кохання жаданого, бо не мав права на ложе

Доньки Електріона ступити ставної, аж поки

Не відомстить загину братів її[202], духом великих,

Поки дощенту не спалить осель мужів войовничих

Тих, що на Тафосі, а разом з ними — і телебойців.

/20/ Сам же він вирішив так учинити — боги цьому свідки,

Їхнього гніву боявсь, тому намагався чимшвидше

Чину цього доконать з волі Зевса, великого чину.

З ним — беотійці[203], спраглі боїв, баских гнали коней,

І з-за опуклих щитів раз у раз віддихаючи важко,

Вправні у ближнім бою локрійці й мужні фокейці.

Всіх їх провадив у бій син Алкея[204], духом великий,

Воїнством гордий своїм. Та батько богів і людей всіх

Інше мав на умі: для богів і робочого люду

Дужого захисника од сил ворожих зростити.

/30/ От він з Олімпу й пустивсь із таємною мислю у серці —

Жінку якусь уночі покохать підперезану гарно.

Вмить на гору Тіфаóній[205] прибув, а ще за хвилину —

Глибокодумний Зевс уже був на верху Фікіона.

Сівши, у серці снувати почав свої задуми дивні,

Як то ще в цю ж таки ніч із донькою Електріона

Гожою в ложі з’єднатись йому — й свого доконав він.

Амфітріон, очільник мужів і герой, саме в ніч цю,

Діло звершивши гучне, у свої палати подався;

Бачить ні слуг не хотів, ані пастухів на полях десь,

/40/ Поки жони на подружньому ложі не покохає, —

Так усім серцем запрагнув її тоді воїв керманич.

Як то, позбувшись якоїсь біди чи недуги важкої,

А чи обтяжливих пут, душею радіє людина,

Так тоді й Амфітріон