Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

У поемі «Походження богів» Гесіод, «один із світочів світової літератури» (І. Франко), започаткував вчення про становлення світу, а також ранню натурфілософію — науку про сили й закони природи; у праці «Роботи і дні» виклав свою життєву позицію — розуміння моральних засад, ставлення до праці. У «Щиті Геракла» — епічний опис поєдинку Геракла з Кікном, що є майстерним наслідуванням вісімнадцятої пісні Гомерової «Іліади».

Гесіод

Походження богів

Роботи і дні

Щит Геракла

Співець богів і землі

І

Дві найвіддаленіші постаті — Гомера й Гесіода — вирисовуються на обріях європейської літератури. Про першого з них, Гомера, можемо сказати словами з його ж поеми: «Ми лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно» («Іліада», II, 486). З тих чуток-легенд та з поем, власне, й створено образ незрячого співця — славетного аеда, задивленого зором душі у героїчне минуле та в Одіссеєві мандри; задивленого — і заслуханого: «Розум бачить і розум чує» — спадає на думку грецька мудрість, коли вдивляємось у різьблене в мармурі обличчя Гомера руки невідомого скульптора (т. зв. «неаполітанське» погруддя).

Інша річ — найближчий до нього у часі Гесіод. Відступаючи від традиції, в канву епічної поеми поет уперше вплітає особисте — відомості про себе, про свого батька, брата, про свої роботи й клопоти, про своє бачення і розуміння світу, навіть називає себе й розповідає історію про те, як він став співцем (Т. 22)[1]. Отож Гесіод («той, хто передає пісні») — уже не професійний аед, що в гомерівську добу, акомпануючи собі на лірі (формінзі, кітарі), співав при дворах аристократів пісні на героїчні теми — про героїв, про їхні діяння, і не фаховий філософ, а поет, що водночас був хліборобом, обробляв успадкований по батькові клапоть землі біля підніжжя Гелікона, що в Західній Беотії, — був не «дачником», як, через віки — Вергілій, автор «Георгік» («Поеми про рільництво»), а таки закоріненим у землю, добре обізнаним з усіма секретами хліборобства «хлопським філософом» у позитивному сенсі цього вислову[2].

«Хто співця збагнуть бажає — в край співця нехай рушає», — слушно мовив свого часу Ґете. Нині ж не конче «рушати». Не встаючи з крісла, за комп’ютером, можна помандрувати вуличками прадавньої Аскри, тепер — невеликого містечка Аскрі, де мало що не три тисячоліття тому трудився Гесіод. Гелікон (що вже казати про «засніжений» Олімп?), мабуть, «присів» і вже напевно «полисів»; чимало рік і джерел зміліло або й повисихало, а попри те, принаймні в обріях, — щось таки залишилося.

Звісно ж, інша річ — ступити на цю ж саму землю, дихнути повітрям того краю, побачити на власні очі, що таке «еллінська блакить» неба й моря, стати часточкою видимого космосу, походження якого прагнули збагнути давні елліни, і перший серед них — Гесіод, що своєю поемою «Походження богів» («Теогонія») започаткував вчення про становлення світу (космогонію), а також ранню натурфілософію — науку про сили й закони природи, а в «Роботах і днях», що є першим дидактичним твором, виклав свою життєву позицію — своє розуміння моральних засад, своє ставлення до праці, отже, — й до Землі-годувальниці.

Обізнаний з творами Гесіода мандрівець, ступивши на кам’янисту, обпалену сонцем землю, яку обробляв колись автор «Робіт і днів», озирнувши плантації приземкуватих оливок, певно ж, згадає не вельми оптимістичні рядки з цієї поеми, де Гесіод говорить про свого батька, грека з еолійської Кіми (Мала Азія), який, спробувавши щастя в морській торгівлі, та так і не збагатівши, оселився на беотійській землі (чи повернувсь як рееміґрант): «От і осів він під Геліконом, у вбогій місцині, / в Аскрі: зле тут взимі, гірко вліті, не солодко — завше» (Р. 639–640). А ще, можливо, — слова французького філолога П’єра Вальца, автора монографії «Гесіод і його моральна поема»: «Гесіод нагадує нам здорову й міцну рослину, що не мала змоги вповні розвинутися у важкому повітрі Беотії, на скупому ґрунті Гелікона»[3]. «У важкому повітрі», бо в Беотії, на відміну від інших місцевостей Греції, передусім Аттіки, повітря часто бувало млистим (Т. 9; Р. 555), звідси поширена в ті часи думка, начебто беотійці — тугодуми, а також поквапні до наїдків, грубо кажучи, — ненажери (Т. 26). Що ж до «скупого ґрунту», то не забуваймо про родючі беотійські долини, де врожаями пшениці збагачувалися знатні землевласники.

Отож, підніжжя Гелікона, село Аскра, що неподалік Теспій, міста на південно-східному схилі цієї гори, — родинні місця Гесіода. Звідси, за його ж словами (Р. 650 наст.), він лиш один раз вибрався у морську подорож, з Авліди на Евбею, для участі у змаганні декламаторів-рапсодів на іграх, які влаштував володар Халкіди Ганіктор на честь свого батька Амфідаманта, що загинув у т. зв. лелантській війні між жителями Халкіди та Еретрії, що відбулась у першій половині VII ст. до н. е.; ця дата й орієнтує нас щодо часових рамок життя поета, однак, в якому віці він їздив туди і з яким твором виступав, — невідомо (припускають, що з «Теогонією). А ще у першого грецького лірика Архілоха (народ. в 650 р. до н. е.) знаходимо виразні запозичення з Гесіода, а це вказує на те, що жив наш поет ще до нього, таки у першій половині VII ст. до н. е.

Що ж до стосунків Гесіода з Гомером, то відомим є твір значно пізнішого походження «Суперечка Гомера з Гесіодом», згідно з яким під час згаданого змагання на похороні Амфідаманта суперниками начебто були Гомер та Гесіод, і перемогу присуджено було Гесіодові, що оспівував мирну працю селян, а не кровопролитну війну. Ця історія, звісно, не мала реального підґрунтя (Гомер передував у часі), та й присуд викликав хіба що усмішку. І все ж, якщо мова про хронологію, то Гомерові поеми у своїй кінцевій літературній версії могли ширитися навіть пізніше, аніж твори Гесіода. Додаймо до тих відомостей вже не поетичний, а таки реальний спір Гесіода з його молодшим, схильним до лінивства, братом Персом за розподіл батьківської спадщини — і матимемо чи не всі, що дійшли до нас, відомості про «аскрійського співця» (так називав його Вергілій).

Про все інше, зокрема про освіту поета, можемо хіба що здогадуватися; скажімо, про те, що своїм знайомством із епічною, гомерівською, тематикою і поетичною формою цього жанру він завдячує батькові, вихідцеві з Малої Азії, де й розвивалася творчість іонійських співців (не виключено, що звідси він привіз і деякі тексти); припускають, і це найвірогідніше, що й беотійцям, попри культурну відсталість краю, ще раніше були відомі пісенні традиції малоазійських поетів, інакше Гесіод не зміг би так досконало опанувати мистецтво поетичної мови. Можемо уявляти собі й слухачів Гесіода. Були це здебільшого не дозвільні аристократи, охочі слухати про божественне походження їхніх