Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

неї, бач, не лежить: якась вона, наче

Крадена; тут не уникнеш біди. Але люди — немовби

Розум засліплено їм — і в таку рушають дорогу:

Не багатіти для них — то все одно, що не жити.

Страшно, однак, загибати між хвиль, отож, моя рада:

Спершу докладно усе це продумай у серці своєму.

Й ще: на містке судно не клади геть усе, що лиш маєш, —

/690/ Більшу частину дома лиши, на судно бери — меншу:

Прикро, ще й як, коли все забере тобі буряна хвиля,

Прикро — коли ти віз завантажиш так, що аж трісне

Вісь, — і все, що на ньому було, змарнується махом.

Міри в усьому пильнуй[190], а ще — догідної миті.

В пору належну й жінку впроваджуй під свою крівлю:

До тридцяти щоб тобі бракувало не надто багато

І лише трохи за тридцять було, тоді ти й женися.

Років чотири дівча хай цвіте[191] — й тоді іде заміж.

От дівча ти й бери: добрих звичаїв краще навчиться.

/700/ Ще ж і таку вибирай, що живе по сусідству з тобою:

Добре лиш поміркуй, щоб сусідам на сміх не женитись.

Для чоловіка найбільше добро, коли жінка у нього —

Добра, а зло найбільше тоді, коли — негодяща,

Спрагла гостин. Така, хоч якого б мала вельможу, —

Спалить його без вогню, молодого — в старця оберне.

Кару богів на себе накликати остерігайся.

Друга ніколи, хай би який, не прирівнюй до брата.

А прирівняв — то зла ж йому перший не заподіюй

І не бреши, не мели язиком. А коли вже тебе він

/710/ Перший скривдить словом лихим чи вчинком поганим —

Не забувай відплатить йому двічі. А коли схоче

Знову дружити, вину свою визнавши, не відвертайся:

Друга на друга міняє весь час — погана людина.

Не задивляйся лишень: лице — оманює часто.

Надто гостинним не будь, як, рівно ж, — і негостинним,

З добрими — не ворогуй, з лихими — не родичайся.

Вбогим життям не смій дорікати ніколи й нікому:

Вбогість, що душу гризе, — то дар богів невмирущих.

Неговірливий язик — людини скарб найцінніший,

/720/ Ласка найвища — коли всьому міру дотримати вмієш.

Щойно обмовиш когось — тебе ще гірше обмовлять.

Сів до гостини у складчину, то не сиди, як та хмара:

Доста веселості тут, видатки ж — геть невеликі.

Зевса чи інших богів, коли ушановуєш вранці

Густо-червоним вином, — перед тим помий собі руки,

А не помиєш — не вчують тебе й моління відкинуть.

Стоячи, ще й до сонця лицем, — не мочися ніколи,

Лиш, як за обрій іде й коли виринає з-за нього.

Ні на дорозі того не роби, ані край дороги,

/730/ І не оголюйся: ночі богам блаженним належать.

Той, хто шанує богів, загалом соромливий, — присяде

Одаль десь, при стіні, а чи при якійсь огорожі.

Злігся — не стій голяком серед дому; мокрого прутня

Не виставляй напоказ — відійди, накинь щось на себе.

З похорону повернувсь — відклади діла дітородні:

Краще — по учті, де шанував богів невмирущих.

У вічноплинні води ріки не ступай, перед тим, як

Їм не помолишся, не озирнеш течію ту чудову

Й рук у прозорій, щонаймилішій воді не омиєш.

/740/ Хто ж таки ввійде, з рук не омивши бруду гидкого, —

Не утече од покари богів — біди набереться.

Із п’ятивіття[192] під час веселої учти безсмертних

Темним залізом не смій відтинати сухе — від живого.

Кухля для розливання вина не став на кратéрі,

Поки всі п’ють: біду якусь цим накликати можеш.

Дім будувати почав — будуй його й не зупиняйся,

Щоб не закаркала, сівши на ньому, криклива ворона[193].

Ні для миття не вживай, ні для їжі посудин на ніжках,

Що не служили для жертвопринесень: теж буде кара.

/750/ Хлопець, якому дванадцять, на місце недоторканне,

Щоб не сідав, уважай: чоловічої сили позбавить,

Як і дванадцятимісячний: це — так само недобре.

Ще пам’ятай, щоб тією водою, якою вмивалась

Жінка, — ти не вмивавсь: за це, — пора лиш наспіє, —

Сповна заплатиш. Побачиш, бува, як спалюють жертву, —

З таїнства не насміхайсь, бо й за це бог одміряє кару.

І не мочись в устя рік, що до моря несуть свої води

Чи до джерел; цього уникай, і то найпильніше,

Й не випорожнюйсь: була б і за це не меншою кара.

/760/ Так-от живи. Бережись, як вогню, людської обмови[194].

Легко приходить вона, а нести її — ой як нелегко!

Важко й позбутись її, дарма що легко набута,

І не розвієш її до кінця, раз уже тебе люди

На язиках понесли, а ще ж: вона — то богиня.

Дні, що нам Зевс дарував, якщо хочеш укласти належно, —

Слугам роз’яснюй: тридцятий день — то саме нагода

Те, що зробив, озирнуть, ужинок — розподілити.

Тож, якщо люд у своїх міркуваннях правди сягає, —

Ось який глузд у тих днях, що від глибокодумного Зевса.

/770/ Спершу — про дні святі: це перший, четвертий і сьомий[195],

В день цей зродила Летó злотомечного Аполлона;

Восьмий, як і дев’ятий, при місяці, що наростає,

Для усіляких людських починань найкращі у році.

А одинадцятий, також дванадцятий — добрі обидва

І щоби стригти овець, і збирати плоди усілякі.

Від одинáдцятого — дванадцятий день куди кращий;

Високо десь тче павук у повітрі свою павутину

В довгий той день, а завбачлива[196] —