Патрік Ротфусс - Страх мудреця, Патрік Ротфусс

— Трохи поболюють.

— Мої теж. Не дочекаюся, коли можна буде роззутися. Елл, у тебе ноги болять?

Жодної реакції. Я згодував їй іще порцію супу.

— Ще й доволі жарко було. Одначе сьогодні має похолодати. Добра погода, саме для сну. Хіба не добре буде, Елл?

Жодної реакції. Крін і далі спостерігала за мною з того боку багаття. Я з’їв трохи супу й собі.

— Дійсно чудово, Крін, — щиро промовив я, а тоді знову повернувся до байдужої дівчини. — Елл, добре, що для нас готує Крін. Усе, що готую я, має смак кінського лайна.

Крін зі свого боку багаття спробувала засміятися з повним ротом супу. Результат вийшов передбачуваним. Мені здалося, ніби я побачив, як у очах Елл щось зблиснуло.

— Мав би кінські яблука — міг би зробити нам на десерт кінсько-яблучний пиріг, — заявив я. — Міг би, якби ви захотіли, зробити його сьогодні… — і поступово замовк так, що це прозвучало як запитання.

Елл ледь-ледь насупилася. На її лобі з’явилася маленька зморщечка.

— Ти, напевно, маєш рацію, — сказав я. — Вийшло б не надто добре. А хочеш натомість іще супу?

Ледь помітний кивок. Я дав їй одну ложку.

— Одначе він солонуватий. Тобі, мабуть, хочеться води.

Знову кивок. Я передав їй міх із водою, і Елл сама піднесла його до губ. Одну довгу-предовгу хвилину вона пила. Після нашого довгого денного переходу Елл, напевно, пересохла. Наступного дня мені варто було пильнувати її більше, щоб упевнитися, що вона п’є достатньо.

— Крін, не хочеш попити?

— Так, будь ласка, — озвалася та, не зводячи погляду з обличчя Елл.

Елл машинально простягнула міх із водою Крін. Вона тримала його просто над вогнем, і його лямка потягнулася по вугіллю. Крін швидко схопилася за неї, а тоді додала запізніле:

— Дякую, Елл.

Протягом усієї трапези я підтримував неквапливу розмову. Ближче до кінця Елл почала їсти сама. Хоча її очі стали яснішими, здавалося, ніби вона дивиться на світ крізь шибку з морозного скла, бачить, але не бачить. І все одно певний прогрес був.

Коли вона з’їла дві миски супу й пів буханця хліба, в неї почали заплющуватись очі.

— Не хочеш лягти спати, Елл? — запитав я.

Кивок, тепер уже більш однозначний.

— Мені віднести тебе до намету?

Тут вона різко розплющила очі та твердо хитнула головою.

— Можливо, Крін допомогла б тобі приготуватися до сну, якби ти її попросила.

Елл повернулася в бік Крін. Її вуста незрозуміло заворушилися. Крін кинула погляд на мене, і я кивнув.

— Тоді ходімо лягати, — сказала Крін тоном старшої сестри. Підійшла до Елл і, взявши її за руку, допомогла їй підвестися. Коли вони пішли в намет, я доїв суп і з’їв шматочок хліба, який надто сильно підгорів для дівчат.

Невдовзі Крін повернулася до багаття.

— Спить? — запитав я.

— Заснула, ще навіть не торкнувшись подушки. Як гадаєш, у неї все буде гаразд?

Елл була у глибокому шоку. Її розум увійшов у двері божевілля, щоб захиститися від того, що відбувалося.

— Мабуть, це лише питання часу, — втомлено сказав я, сподіваючись, що так і є. — Молоді зцілюються швидко.

Усвідомивши, що їй, певно, лише десь на рік менше, ніж мені, я невесело реготнув. Тієї ночі мені здавалося, ніби кожен рік мого життя йшов за два, а деякі — за три.

Я, хоч і почувався так, ніби був укритий свинцем, зіп’явся на ноги й допоміг Крін почистити посуд. Поки ми закінчували прибирання та припинання коней на свіжому пасовиську, я відчував, як у ній зростає неспокій. Коли ми підійшли до намету, напруження посилилось. Я зупинився і притримав запону для неї.

— Сьогодні посплю надворі.

Їй відчутно полегшало.

— Ти певен?

Я кивнув. Крін прослизнула всередину, і я опустив запону за нею. Її голова майже негайно виринула назад, а за нею — рука, що тримала ковдру.

Я хитнув головою.

— Вам знадобляться обидві. Сьогодні буде зимно, — я закутався в шейд і ліг просто перед наметом. Не хотілося, щоб Елл вибрела надвір уночі й загубилася чи постраждала.

— А хіба ти не змерзнеш?

— У мене все буде гаразд, — запевнив я. Я так стомився, що заснув би, навіть хутко їдучи на коні. Так стомився, що заснув би, навіть хутко їдучи під конем.

Крін знову сховала голову в наметі. Невдовзі я почув, як вона моститься серед ковдр. А тоді все затихло.

Я згадав, яке вражене обличчя було в Отто, коли я перерізав йому горло. Почув, як кволо пручався та проклинав мене Аллеґ, коли я тягнув його назад до фургонів. Пригадав кров. Як вона відчувалася на долонях. Яка вона була густа.

Я ще ніколи нікого не вбивав у такий спосіб. Холодно, зблизька. Я згадав, якою теплою була їхня кров. Пригадав, як кричала Кіт, поки я переслідував її в лісі. «Або вони, або я! — істерично волала вона. — Я не мала вибору. Або вони, або я!»

Я довго лежав без сну. Коли ж нарешті заснув, сни виявилися ще гіршими.