Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Невдовзі на їхні очі натрапила заправка, яка була на горизонті, як острівець надії. Ян з легкістю маневрував авто, керуючи його кожним обертом колеса, і врешті-решт вони прибули на місце.

Коли Ян взявся вирішувати формальності з робітниками, розповідаючи їм про їхню несподівану зупинку, Еліза вирішила відійти від автомобіля, розтягнувши свої стегна після тривалої поїздки. Вона крокувала по доріжці, вдихаючи свіже повітря, і вирішила заглянути до мінімагазину, який там знаходився. В середині, ряди полиць були вкриті пилом, але це не завадило їй знайти декілька пачок смачних снеків для перекусу.

Але коли Еліза покинула затишок магазину, атмосфера навколо враз стала менш спокійною. Перед нею з'явився невідомий хлопець, високий та стрункий, з темним волоссям. Його погляд був прикутий до Елізи, наче металеві стріли, які намагалися проникнути в її думки.

Звертаючись до неї, його голос був підозрілим, граючи якоюсь невидимою мелодією над вухами дівчини. Його слова ніби грали на клавішах її нервів, створюючи дивний дисонанс в середині. Він почав розмову, мовби вони вже давно знайомі, але Еліза відчувала незрозумілу тривожну напругу, неначе плівка, яка зараз могла розірватися.

Навіть бризка холодного вітру, що вперше почувалася на її щоках, здавалася менш пекучою, ніж цей незнайомець, який несподівано з'явився в її житті.

– Ну, не ламайся кралю, – зробив акцент незнайомець, і сильно схопив її за руку. – Та чого ти? 
– Агов, відпустіть мене! – Еліза сильно злякалася, але він тільки сильніше стиснув її. 
– Ти не чув? Відпусти її! – до них підійшов Ян, і він виглядав дуже злим.
– А ти ще хто? Її трахаль? – грязно посміхнувся хлопець.

Еліза просто встала на місті, після цих слів її ніби приморозили до землі. Їй було і соромно, і ніяково. Але буквально за секунду збоку промайнула темна тінь, і спина незнайомця з приголомшливим гуркотом впала на землю, коли Ян завдав удару прямо йому в обличчя.

Еліза готова була заприсягтися, що ніколи в житті не бачила такої холодної люті на обличчі Яна. Усе це сталося настільки швидко, що вона не зрозуміла, як він так вдарив його.

Брюнет швидко оговтався і, відштовхнув Яна, замахнувся, щоб ударити його у відповідь, але хлопець, встиг відійти в бік, завдяки чому кулак незнайомця лише трохи зачепив його обличчя.

Благо їхня бійка закінчилася так само швидко, як і почалася. Хлопців розігнав працівник магазину, який пригрозив викликати поліцію. Брюнет плюнув їм під ноги та пішов. А Ян швидко втік до туалету.

Тільки тут Еліза вийшла зі ступору. Вирішивши, вона попрямувала до найближчої вбиральні й не прогадала. Там, схилившись над раковиною з увімкненою водою, стояв Ян і, повернувши голову, оглядав своє обличчя.

Скрипнули двері. Він навіть не подивився, хто увійшов. Еліза стала позаду, спостерігаючи, як Ян щось перебирав у руках. Коли в бік полетів уже третій пластир, терпець дівчини увірвався. Вона підійшла до хлопця й рішуче розвернула його до себе.

– Дай подивитися, – суворо сказала вона, оглядаючи обличчя Яна.

Йому безперечно пощастило, що кулак того брюнета пройшовся лише по брові, залишивши на ній червону смужку крові. Ян присів на стільницю, широко розставивши ноги. Між ними встала незадоволена Еліза.

– Ти придурок, – констатувала вона, змочуючи руку під струменем води та витираючи його обличчя.

Ян скривився, коли прохолодна рідина торкнулася відкритої рани, але нічого не сказав. Помітивши це, Еліза подалася вперед і подула на рану, як у дитинстві їй робила мати.

Промивши й висушивши рану, Еліза відкрила четвертий пластир, з яким до цього не міг впоратися сам Ян, і акуратно приклеїла його на місце удару, старанно розгладжуючи липкий матеріал.

– Нікому не дозволю з тобою так розмовляти, – раптом тихо вимовив Ян.

У його голосі було стільки емоцій, що роздратування Елізи тут же зійшло нанівець.

– Це було зайве, – зрештою сказала вона. – Але дякую, мені було приємно що ти за мене заступився.

Ян усміхнувся до неї та встав простягнувши їй свою руку. На обличчі Елізи розцвіла усмішка.

Вони підійшли до автомобіля, який стояв на вулиці, з повним баком пального. Ян та Еліза трималися за руки, відчуваючи тепло один одного в цьому прохолодному повітрі. Повільно відчинили двері та ввійшли всередину, де вони зустріли комфортний аромат нового автомобільного салону. Сидячи спереду, вони відчували під собою потужний рев двигуна, який звучав наче мелодія. З усмішками на обличчях вони рушили далі.

                                    ***

Нарешті, після довгої дороги, вони дісталися до очікуваної точки призначення – до глибокого лісу, який виглядав як місце, що приховує безмежні таємниці.

Після того як вони вийшли з автомобіля, Ян забрав речі із багажника, поклавши їх ретельно на землю. Разом з тим Еліза взяла пакунки які залишилися на задньому сидінні.

– Все взяли? – запитав Ян.
– Так, – впевнено відповіла Еліза.
– Чудово, тоді пішли, – промовив Ян, і вони рушили, крокуючи повільно, наче вважаючи за кожним кроком за важливе завдання досягнення мети.

Пара пройшла трохи вперед, і перед ними розкрилася чарівна поляна, затишне місце в лісі, де вони вирішили зупинитися. Тут відчувалася особлива аура, що заворожувала своєю природною красою та спокоєм.

– Тут і зупинимось, – сказав Ян з відчуттям вдоволення в голосі, немов стверджуючи, що це ідеальне місце для їхнього привиду.
– Добре, – відповіла Еліза з тихим задоволенням.

Ян і Еліза розпочинали розкладання речей. Вони вклали частину себе в цей процес, розстеляючи м'який плед на землю, щоб створити комфортне місце для насолоди природою та їжею. Зрештою, вони розподілили ролі - Ян займався м'ясом, а Еліза – свіжими овочами, нарізаючи їх дбайливо та уважно.

Під час того як Ян обережно готував м'ясо на невеликому вогнищу, відчувався запах приголомшливої ароматної суміші спецій та жару. Паралельно, Еліза зосереджено виконувала свою роль, кожен рух ножа був зроблений з віртуозністю.