Ельма Кіраз - Варта кожного слова, Ельма Кіраз

— Як же я чекав, коли ти першою проявиш свої почуття, — він зарився носом у моє волосся, обіймаючи за талію.

— Ти знаєш, що я ненавиджу тебе, — пробурмотіла я йому в плече.

— Знаю…— тихо сказав Артем, — і я ненавиджу себе за те, як повівся з тобою тоді.

— Чому… чому ти тоді так кинув мене?

— Просто повірив дурним пліткам. Повівся на слова друзів. Вони переконали мене, що ти не варто того, щоб я був з тобою… Що я заслуговую на краще. Що ти просто дурна дочка мафіозника, яка змінює хлопців ледь не щодня. А тоді в мене був трохи складний період і… я вівся на всі їхні слова. Боявся, що ти кинеш мене першою, тому…

— Кинув мене перший сам, — я відчула, як починають пекти очі.

— І я взагалі цим не пишаюся. Кароліно, справді, всі ці роки я просто не міг заспокоїтися. Думав про тебе, прокручував всі можливі варіанти, якби могло бути… І коли тоді побачив тебе, то зрозумів, що доля дає мені шанс. Точно дає, бо я не навмисно шукав тебе, а ми зустрілися випадково.

— Знаєш, все це звучить як повна маячня, — я засміялась, — але… так, я досі кохаю тебе. Кохала всі ці роки. І мені здається, що ти нагло брешеш мені. Але я врешті хочу спокою, тому чомусь тобі вірю.

Я дивилась йому в очі та посміхалась. Я сказала йому правду, приховавши лиш те, що хочу йому помститися. Хай би як боляче не було мені, я мушу зробити так, щоб він відчув, що я відчувала. То ж мушу прийняти все як є та віддатись цим стосункам. Тому я першою поцілувала його, обійнявши за шию. Артем активно підтримав мене і це були поцілунки на грані розпусти. Я була в сукні, то ж його руки дуже впевнено вивчали моє тіло. І чорт, мені це так подобалось. Але нас перервав телефоний дзвінок. Максим сказав, що тато приїхав і йому вже про все повідомили. В мене чомусь затремтіли руки. Проте Артем виглядав абсолютно спокійним.

— Що тут відбувається? — батько зайшов до альтанки, навіть не привітавшись. Дивився на нас осуджуючим поглядом, який він завжди використовував, коли я в дитинстві була неслухняна.

— Пане Борисе, вітаю вас, — впевнено сказав Артем.

— Яке ти маєш право до мене так звертатися, щеня!? — батько скривився, наче збирався плюнути Артему в лице.

— Тату! — обурилась я.

— Можеш радіти, Кароліно, — батько не відривав погляду від Артема, — твій колишній наречений буде вільний. Я вирішив пошкодувати його. Тільки от… клубу йому не бачити.

— Дякую й на цьому, — я схрестила руки на грудях. Але було приємно, що Захар тепер буде вільний.

— То що ти тут забув? — холодним тоном спитав батько.

— Я взагалі не буду довго говорити та щось пояснювати. Просто поставлю перед фактом. Пане Борисе, я хочу одружитися з вашою донькою.

— Що!? — я несвідомо вигукнула.

— Що ти сказав…— тато процідив це крізь зуби.

— Кароліно, — Артем став на одне коліно та дістав з кишені синю оксамитову коробочку, — ти вийдеш за мене?

— Що… я… — у мене відняло мову і я жадібно хапала ротом повітря.

Але й далі нічого не встила відповісти. Бо батько різко підійшов до Артема, підняв його та вхопив за горло, міцно стиснувши. Я встигла лиш викрикнути, а він вже так сильно тиснув, що шкіра на шиї Артема аж побіліла. Чоловік був абсолютно спокійним, тільки великі очі видавали його страх. А я не могла навіть поворухнутися.