Олеся Лис - Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис

– Завтра до “Вікон” поїдемо, – заявляє, сказавши чи не першу фразу за цей вечір. – У тебе консультація з психологом та заняття у Віки.

– Завтра? – розчаровано тягну. Усі плани коту під хвіст. Я так розраховувала ще поспілкуватись із домовиком.

― Я думав, ти будеш рада? ― Здивовано підіймає брови. ― Сама скиглила, що набридло сидіти під замком.

– Так, я рада… – намагаюся, щоб голос звучав якомога веселіше. – Просто…

– Просто? ― підозріло мружиться він. 

А раптом він читає думки? Б-р-р-р… 

– Та нічого. Втомилася я просто. І піду краще спати, ― підводжуся зі стільця, намагаючись уникнути незручної розмови, і тупаю до своєї кімнати. 

Я ж обіцяла не розповідати про свою бесіду з домовим, і хоч Гнат навряд чи цей самий зрадник, але я все одно не хочу, щоб він знав про таке корисне для мене знайомство. Поки… Ось коли дізнаюся більше, тоді можна буде. І самовпевнений чаклун зрозуміє, що від мене є користь. А то відчуття таке, що я тягар, яких світ не бачив. Дитина безпорадна, яку няньчити і розважати треба, а ще під замком тримати, щоб не приведи Господи, не накоїла чогось. 

Бісить, чесне слово. Я йому ще покажу, на що здатна. І може… тоді він у мені побачить не дурненьке дівчисько, а розумну та самодостатню особистість, з якою можна обговорювати серйозні справи і яка здатна стати гідним напарником. Ось!

І хоч спину мені буравить підозрілий погляд Гната, за райдужними думками я його майже не помічаю. Скоро, дуже скоро він мені услід буде дивитись зовсім інакше.