Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

Розділ 17

Пачка тонких дамських цигарок лежала на столі нерозкритою. Христина навіть не дивилася на неї. Хоча всього лише годину тому змусила водія вирушити за ними в елітний тютюновий салон.

Піддавшись миттєвому бажанню впасти в прірву, що розверзлася під ногами, і летіти нескінченно, тепер гидливо відсунула від себе придбання. Кава давно охолола, недоторкана.

На щастя, Гната в цей час займала гувернантка, проводячи планові заняття - англійська та математика. Прості буденні дії дозволяли жінці сидіти перед панорамним вікном у своєму кабінеті й відверто рефлексувати.

Що таке з нею зробив Тимофій, що в одну мить немов би поміняло їх місцями? Чому вона більше не може відчувати себе господинею становища і так гостро потребує його схвалення?

Очевидно, час пролетів повз її свідомість, оскільки двері кабінету впевнено відчинив син. У його вдумливому погляді застигло німе запитання, на яке він мовчки вимагав дати відповідь. Негайно.

Проблема полягала в тому, що Христина так занурилася у власні переживання, що придумати правдиву відповідь просто не встигла. Та й не спрацьовувало це ніколи з її сином - придумані відповіді. Він справедливо бажав знати правду, і тільки правду.

- Мамо?

Христина винувато відвела погляд. Що сказати йому?

- Де тато? Він обіцяв сьогодні зіграти зі мною у футбол.

- Сонечко...

Передчуваючи бурю, що насувається, Христина підійшла до сина впритул, опустилася перед ним на коліна і міцно обійняла. Так хотілося підтримати свого малюка. І сховатися від його погляду, що проникає в душу.

- У тата виникли невідкладні справи. І йому довелося виїхати.

- Я думав, ви нарешті все зрозуміли та тепер разом! - підняв голову, відсторонюючись.

- Що зрозуміли? - здивувалася Христина, встаючи та тягнучи дитину на диван біля вікна.

- Мамо, скажи правду, - у вже звичній манері зажадав син. - Ти прогнала Тіма?

Кріс насторожено вдивилася у стривожене дитяче личко.

- Тіма? - перепитала з підозрою.

Гнат заплакав. Відкрито, вголос, ховаючи ручки в кишенях своєї кофти.

- Чому Тім пішов, мамо? Він був мені як тато!

Вона вражено втупилася на сина, остаточно розгубивши всі слова.

- Я не розумію... - пробурмотіла. - Ти... Ти знав?

- Мамо, - дуже серйозно звернувся хлопчик, голосно схлипнувши й старанно заспокоюючись. - Я схожий на дурня?

Христина поспішно похитала головою.

- Якби Тім був моїм татом, ви б не розлучилися ніколи, ти не була б такою сумною і не працювала б так багато...

Вона заплющила очі на секунду від його слів. Відчуваючи себе так, наче потрапила під хльосткі струмені крижаного дощу.

- Ніхто не знає, як було б, - сумно підсумувала, притягаючи сина до себе, щоб міцно обійняти. - Люди, з якими ми зустрічаємося, і люди, з якими живемо, - це різні люди, малюк.

- Я не розумію, мамо, - пробурмотів хлопчик, довірливо обіймаючи найріднішу людину. - Але я так чекав, так намагався не зламати твою ідею. Ну, щоб у нас з'явилася сім'я...

- Але ми і є сім'я! - здивовано вигукнула. - Ми з тобою і є сім'я.

Христина сподівалася, що витівку син зрозумів тільки так і не інакше. В іншому разі, він навряд чи пробачив би їй факт найму для нього псевдобатька. Та й самого Тимофія б так не ідеалізував.

Гнат багатозначно промовчав.

- Матусю, Тім став хорошим татом. Він нам підходить, - упевнено заявив син. - Він любить нас.

Христина добродушно посміхнулася.

- Ну правда! - жваво повторив Гнат, підхоплюючись із місця. - Він любить нас! І ти його полюбила! Тільки дуже боїшся сказати чесно чомусь...

Дивлячись в очі дитини, немов у дзеркало, Христина не без страху нарешті зізналася собі в тому, що малюк має рацію. Вона полюбила Тимофія. От тільки що тепер робити зі своїм почуттям, коли він пішов?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍