Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

грали у футбол, бігаючи то в один бік, то в інший через поле бейсбольного майданчика.

- Гей, виглядаєш як справжня! -  вигукнув Грег, коли Шері підбігла до місця, де він стояв біля трибуни. Він ущипнув її за руку. - Так. Це дійсно ти, гаразд.

Вона не посміхнулася.

- Зі мною все гаразд, - сказала вона йому, потираючи руку. – Просто я заплуталася. І втомилася. Поліція розпитувала мене годинами. І коли вони нарешті пішли, допит почали мої батьки.

- Вибач, - тихо промовив Грег, втупившись у свої кросівки.

- Думаю, мама з татом вважають, що це я винна в тому, що я зникла, - сказала Шері, відкинувшись на спинку крісла, - і що це моя вина!

- Це камера винна, - пробурмотів Грег. Він підняв на неї очі. – Камера це зло.

Шері розгублено знизала плечима.

- Може й так. Я не знаю, що думати. Справді не знаю.

Він показав їй знімок, на якому вони вдвох на дитячому майданчику з жахом дивляться, як на них насувається тінь.

- Як дивно, - вигукнула Шарі, уважно вивчаючи його.

- Я хочу віднести камеру до будинку Коффманів, - гаряче сказав Грег. – Я можу піти додому і забрати її зараз. Ти допоможеш мені? Ти підеш зі мною?

Шері почала було відповідати, але зупинилася.

Вони обидві побачили, як темна тінь рухається, швидко, безшумно, ковзаючи по траві, наближаючись до них.

А потім вони побачили чоловіка, одягненого у все чорне, його веретеноподібні ноги стрімко переставлялись коли він наближався до них.

Спайді!

Грег схопив Шері за руку, застигнувши від страху.

Вони з Шері роззявили роти від жаху, коли на них поповзла тінь Спайді.

Двадцять шоста глава

Грег здригнувся від усвідомлення. Він знав, що знімок щойно здійснився. Коли темна фігура Спайді рухалася до них, як чорний тарантул, Грег смикнув Шарі за руку.

- Біжи! - закричав він пронизливим голосом, якого не впізнав.

Проте йому не треба було цього казати. Вони обоє, задихаючись, бігли по траві до вулиці. Їхні кросівки голосно стукали по землі, коли вони добігли до тротуару, але не спинялись.

Грег обернувся і побачив, що Спайді скорочує відрив.

- Він наздоганяє! - встиг крикнути він до Шері, яка була за кілька кроків попереду нього.

Спайді, обличчя якого все ще ховалося в тіні чорної бейсболки, рухався з дивовижною швидкістю, його довгі ноги високо відштовхувалися, коли він переслідував їх.

- Він нас зловить! - закричав Грег, відчуваючи, що його груди ось-ось розірвуться.

- Він... занадто... швидкий!

Спайді наблизився ще ближче, його тінь забігала по траві.

Ще ближче.

Коли пролунав автомобільний гудок, Грег закричав.

Вони з Шері зупинилися. Сигнал пролунав знову.

Грег обернувся і побачив знайомого молодого чоловіка в маленькому хетчбеку. Це був Джеррі Норман, який жив через дорогу. Джеррі опустив вікно своєї машини.

- Цей тип переслідує вас? - схвильовано запитав він. Не чекаючи відповіді, він повернувся до Спайді. - Я викликаю поліцію, містере!

Спайді нічого не відповів. Замість цього він розвернувся і кинувся через вулицю.

- Я попереджаю тебе... - Джеррі гукнув йому вслід.

Але той вже зник за високим живоплотом.

- Діти, з вами все гаразд? - запитав сусід Грега.

- Так. Все добре, - зміг відповісти Грег, все ще важко дихаючи, його груди здіймалися.

- Ми в порядку. Дякую, Джеррі, - сказала Шері.

- Я вже бачив цього хлопця в нашому районі, - сказав молодий чоловік, дивлячись крізь лобове скло на високу огорожу. - Ніколи не думав, що він небезпечний. Малі, хочете, щоб я викликав поліцію?

- Ні. Все гаразд, - відповів Грег.

«Як тільки я поверну йому камеру, він перестане нас переслідувати» подумав Грег.

- Ну, будьте обережні, гаразд? - сказав Джеррі. - Вас підвезти додому чи як?

Він вивчав їхні обличчя, ніби намагаючись визначити, наскільки вони були налякані та засмучені.

Грег і Шері похитали головами.

- З нами все буде гаразд, - сказав Грег. - Дякую.

Джеррі ще раз попередив їх бути обережними, а потім поїхав, його шини заскрипіли, коли він повернув за ріг.