Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Максим усе ще стояв на місці, дивлячись на Олесю, коли Олексій ляснув його по плечу.

— Гей, брате, ти чого застиг? Кажу, нам пора, сонце сідає.

— Так, звісно, — Максим загальмовано кивнув, але погляд його все ще затримувався на дівчині. Він відчував, що не може просто так поїхати, потрібно домовитися про зустріч.

Олексій зібрав інструменти і попрямував до машини, але, перш ніж піти, обернувся і підморгнув братові:

— Запроси її на побачення, — багатозначно кинув він, не чекаючи відповіді.

Максим лише посміхнувся, не бажаючи піддаватися на провокацію, але слова брата застрягли в думках.

— Олесю, — заговорив він, дивлячись на неї уважніше, ніж зазвичай. — Цієї суботи хочу запросити тебе в місто.

Вона миттєво пожвавилася, але тут же її обличчя затьмарилося розладом.

— Вибач, але я зайнята в суботу. У мене важливий захід... — її голос пролунав зі щирим жалем, і Максим без роздумів зробив нову пропозицію.

— А в неділю ти вільна?

— Так! — радісно закивала Олеся, і її кучерики при цьому весело підстрибнули. Цей несподіваний, майже дитячий жест чомусь викликав у Максима хвилю ніжності.

Перш ніж встиг усвідомити, що робить, він простягнув руку і м'яко провів пальцями по локону, що вибився, ненадовго затримуючи його між пальцями.

Здавалося б, звичайний жест, але в ньому раптом виникло щось занадто особисте, інтимне, що змусило обох завмерти. Олеся зніяковіло відвела погляд, а її щоки запалали яскравим рум'янцем.

Максим прочистив горло, намагаючись не видати своєї реакції.

— Тоді запрошую тебе на ковзанку. Олексій буде зі своєю дружиною, тож ми поїдемо вчотирьох.

— Я з радістю! — її посмішка осяяла обличчя, і Максим спіймав себе на думці, що чекає неділі з куди більшим нетерпінням, ніж очікував.

— Я за тобою заїду до десятої, одягнися тепло, але вільно, щоб рухи не сковувалися.

Олеся стояла біля ґанку, проводжаючи поглядом машину, поки вона не зникла за поворотом, так само, як і в минулий від'їзд Максима. Але цього разу почуття були зовсім іншими. Тоді в її серці оселився тихий смуток, а тепер... Тепер її окриляло передчуття.

Вона завмерла, прислухаючись до себе, до цих нових відчуттів, і раптом із хвилюванням запитала саму себе:

— Це ж точно побачення?

Внутрішній голос, ледь чутно, але впевнено, прошепотів: Так!

А в цей час Максим вів машину брата, неусвідомлено посміхаючись. Настрій був чудовий, немов усередині нього спалахнуло непомітне для інших полум'я, зігріваючи зсередини. Він навіть не помічав, як пальці постукували по керму в такт музиці, що неголосно грала.

Олексій час від часу кидав на нього косі погляди, але мовчав. Не хотів злякати удачу.

Лише коли міські вогні заковзнули по лобовому склу, брат, не витримавши, усміхнувся:

— Усе-таки запросив.

Максим не став уточнювати, про що саме говорить Олексій. Просто перевів на нього погляд, ліниво посміхнувся і сказав:

— Я не втрачаю хороших шансів.

Брат фиркнув, але нічого не відповів. Машина плавно влилася в потік міського руху, а він зловив себе на думці, що тепер із нетерпінням чекає неділі.

Максим повернув кермо, спритно перелаштовуючись у потік машин, але думки його були далеко від дороги. Він ясно розумів одне: цієї неділі він не відпустить свого горобчика, поки не спробує смак її губ.

Ця дівчина зводила його з розуму.

У неділю він не зволікатиме, не перевірятиме себе і її. Бо тепер уже точно знав — йому це потрібно.

Максим усміхнувся і сильніше натиснув на газ. Олексій поруч знову кинув на нього уважний погляд, але нічого не сказав.

І правильно зробив.

Деякі рішення чоловік має ухвалювати мовчки — без обговорень, без сумнівів, без відступів.