Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

Історія Марго

(казка для дорослих і не зовсім)

ПРОЛОГ

За королівським наказом капітан замкової варти Марк був відправлений на війну. Під час сутички на мосту. він, поранений, упав у воду, і всі сфери над ним зімкнулися.

Отямився він у хатині. Його врятував рибалка, витягнувши воїна з води, він і вилікував його рану.

Марк майже нічого не пам'ятав. І лише іноді, в проблисках свідомості, виникали бойові герці, суворі дні служби, якийсь дім із вежею, жінка з книгою біля каміна. І все одразу згасало...

Іти йому було нікуди. Освоївши чужу мову, Марк став допомагати рибалкам та садівникам. Прозвали його Тровато – «знайдений».

Згодом Марк одружився з гарної вроди дівчиною, а коли постало питання, як назвати новонароджену доньку, то він запропонував назвати Маргаритою – саме це ім'я звідкись виникло в його пам'яті.

Усіма силами Марк хотів дати доньці гарну освіту. І це у нього вийшло. Його Марго закінчила найпочесніший старовинний музичний заклад і, за рекомендацією, вирушила до однієї з музичних шкіл графства.

 

1.

Приїхавши, Маргарита Тровато зняла кімнату в якоїсь наполоханої жінки з бігаючими очима. Але дівчину привабила чистота та відносна дешевизна житла.

Невеликий пузатий комод з блискучою мармуровою стільницею, порожня горіхова книжкова шафа, овальне дзеркало, ліжко з каркасом з міді доповнювали кімнату, а фортепіано, оздоблене червоним деревом, було не так вже й далеко – в залі, хазяйка дозволила ним користуватися. Останнє вона промовила невпевнено, зуби її клацали.

Але Марго була веселою і легкою – вона не переймалася нічим! Залишивши завдаток, розклавши речі, вона вирушила поблукати вулицями.

Здавалося, місто було наче з картини – старовинні руді, сірі та шафранові будинки з гострими вежами, лагідні під вітром флюгери, затишні перлинно-димчасті квадратні площі з фонтанами та пам'ятниками, вузькі темні вулички, зламані переходами та манесенькими тісними провулками, величні собори, наче іграшкові крамниці та майстерні ремісників.

Дівчина погуляла на площі і з радістю погодувала птахів, купивши у хлопчака -продавця кульок із кормом.

Стародавні поважні королі і закуті в залізо похмурі лицарі поблажливо спостерігали за нею з постаментів.

Хмари плили високо – рожеві, блакитні, білі, сині...

По вулицях крокували ввічливі джентльмени з тростинами, іноді парами, іноді поодинці, перевалом ступали засмаглі моряки. Поважні господині з кошиками міряли її поглядами, ватаги хлопчаків ганяли голубів. Цокали копита і привидами пролітали запряжені чорні фаетони. Калатали дзвони на обідню, і ширяли в повітрі райдужні птахи.

Марго спустилася до гавані. Холодне море з шумом навалювалося на крутий берег. У бухту заходили красені – кораблі, складаючи вітрила, наче крила…

Вдома Маргарита довго сиділа перед дзеркалом. Лице її, наче фарфор, з легким рум'янцем на щоках, випромінювало теплоту і життєрадісність. Вона розчісувала своє пишне темно-руде волосся, а потім звернула увагу на картину на стіні. Великі уважні очі, що застигли в небесах, спостерігали за світом… Чиї очі? Може Бога? Ні, очі здавались надто земними. Вони ніби дивилися на дівчину, куди б вона не пішла.

Маргарита вліглася, а потім знову запалила лампу і завісила картину, показавши цим очам язика.

Так буде краще, подумала вона і заснула. Вночі вона чула, як над вікном шкрябали кажани, про яких їй говорила господиня.

***

Незабаром Маргарита почала викладати в музичній школі. Це була старовинна будівля. Закладом керував сухорлявий чоловік у чорному. Звали його сеньйор Адріан. Інші викладачі були мовчазними і ухилялися від спроб Маргарити завести більш тісне знайомство.

Повною протилежністю їм був старий portinaio* Йов, який надто сміливо жартував, розповідав не завжди пристойні історії.

Марго не любила сороміцьких жартів старика, і те, що він якось шльопнув  її нижче спини і зовсім розсердило! Але, дивно, усі тутешні звикли до такої поведінки діда – дивака.

Коридори та класні кімнати прибирала Ліза - така зморшкувата і древня стара, що Марго ніяк не могла уявити її юною дівчиною.

Маргарита навчала п'ятьох дітей. Найбільш талановитим вона вважала хлопчика Роберто із бідної родини.

Примітка

* Рortinaio (італ.) – воротар, портьє.

 

2.

Маргарита Тровато закрила кришку фортепіано. Хлопчик із солом'яним волоссям зосереджено збирав ноти. Він був серйозний і задумливий.

- О, Роберто, ти сьогодні грав набагато краще! - вигукнула Марго, бажаючи підбадьорити учня.

Він глипнув на неї синіми очима, кивнув і промовив:

- Дякую вам, синьйорино вчителька. Але сьогодні останнє заняття. У моєї мами нічим більше заплатити вам.

- Ну, що ти! Не хвилюйся, - стурбовано промовила Марго. -  Гроші знайдуться. Я чула в тебе заможний дядечко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍