ліліанаа - Ти - і є моя вбивця , ліліанаа

Я стояла в аеропорту у Іспанії. Так, купила той клятий квиток почекала 4 години та ось я тут. Ми поговоримо з ним, поїду на ніч в якийсь готель та повернусь додому. Не маю сил більше тримати все в собі. Нехай залишається зі своєю Делією, дурень. 

Сам знайшов мені заміну, а на мене злився,що я була з Томасом. Хіба ж це нормально так реагувати?

Я хотіла написати Арлену, але ймовірно він змінив свій номер та соц мережі. Тому ніякого зв'язку з ним не мала. 

Спіймала таксі та вказала адресу Едвардса. Мені просто пощастило підслухати його адресу, коли він її комусь диктував. Тому  ми поїхали до хлопця. Чомусь я не відчувала хвилювання, страху. А лише страшну злість на нас обох. Але найбільше мене злила ця його Делія. 

Я так задумалася про це, що не помітила як ми вже стояли біля високого білого будинку. Та це особняк якийсь, а не будиночок. 

 - Це точно це місце, яке я вас назвала? - запитала водія таксі, він глянув на мене.

 - Так, тому будь ласка не затримуйте мене. - похмуро відповів чоловік, я дала гроші та покинула авто. Підійшовши до вхідних дверей, я поставила валізу поруч з собою та натиснула на кнопку дзвінка. Чекати довго мені не знадобилося, я почула як двері відмикали.

 - Вітаю, а ви хто? - прокляття! Мені відкрила Делія, а щоб її. Цей її милий голос вуха різав.

 - Я до Арлена, а ти вимітайся звідси. Ти йому ніхто, я його дівчина. Швидко йди звідси! - почала наступати на неї і сама не розуміла, звідки це з'явилося..

 - Дівчино, заспокойтеся. Ви щось плутаєте. - почала вона, я пройшла в будинок зачепивши її своїм плечем. Делія пройшла за мною.

 - Я не знаю хто ви,  але негайно прошу вас покинути цей будинок. - почала вона, я ще більше розгнівалася.

 - Ти чуєш мене? Це будинок мого хлопця, а тебе він не кохає. Він чхати хотів на тебе, тому забирайся негайно! - крикнула я, дівчина тільки но хотіла мені відповісти як позаду мене пролунав голос.

 - Делія, що відбувається? - запитав її Арлен, я повернулася та глянула на нього.

 - Алісія? - здивувався він, я почула як Делія зітхнула та глянула на неї.

 - Арлене, а ти не казав що вона твоя дівчина. Я лише знаю сумну історію вашого кохання. - сказала вона та підійшла до нас.

 - А я й сам не знав, що маю дівчину. Алісія, що відбувається? - запитав мене хлопець та звів брови разом.

 - Та нічого Арлене. Ти всього навсього на рік зник, не писав та не дзвонив. На мої повідомлення не відповідав і крутив з Делією. А сам на мене злився, що я разом з твоїм братом. Я коли тільки побачила тебе в тому будинку хотіла все розповісти, але ні. Ти не дав мені цієї змоги та нагадував, що я наречена Томаса. - я стихла, коли почула як Делія покинула будинок. 

 - Я не кохаю Томаса. Після того як ти поїхав і зник я 3 місяці страждала, бо не знала де ти і що з тобою. А Томас весь час був біля мене, казав, що я буду його. Так, він домігся свого. Я погодилася бути його дівчиною, бо думала, що коли він зрозуміє, що я не кохаю його то залишить мене у спокої. Та не вийшло, все пішло не по плану. Ми були разом, але дуже часто він йшов спати в окрему кімнату, бо знав як мені не приємно бути з ним. Він чув та знав, як я хотіла тебе на його місці. Томас часто вночі мене будив бо я кликала тебе. Я хотіла, чекала та кохала лише тебе, Арлене. - я вдарила хлопця в груди, він трохи пошатнувся та швидко схопив мене та тримав у обіймах.

 - Я ненавиджу тебе та твого брата. Ви обидва мені життя зіпсували. - крикнула йому та заплакала не в силах більше тримати це в собі.

 - Ти маєш право ненавидіти мене, але я не міг по іншому. Я від смерті втік, Конвалія. - сказав хлопець та я глянула на нього, що це означає?..