Страшні оповідання на ніч - Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч

А потім явимо виставу надзвичайну,

Яка дасть відповіді всі на запитання,

Що життя часом від очей чужих ховає.

В репертуарі нашому сюжетів не злічити,

Яких ви в світі ще не бачили раніше.

Але я обіцяю здивувати ще сильніше,

Коли завісу знову прийде час відкрити.

Міцне терпіння проявити попрошу я вас –

І незабаром ми зустрінемося, щойно прийде час.

Привид Леона розчинився. Глядацька зала знову наповнилася м'яким теплим світлом, позаду мене повільно відчинилися масивні двері, проте зі свого місця я піднявся не відразу. Мої враження від побаченого переповнювали мене до такої міри, що я ще певний час не був здатний цілком усвідомити, що настав кінець усієї цієї чудової картини. Відчуваючи, як підкошуються мої ноги, я повільно спустився з другого поверху і пішов до виходу з театру, який одразу ж після цього набув свого звичного для суспільства зовнішнього вигляду похмурого, зруйнованого, темного силуету, що практично зливався з нічним небом і який був відгороджений від навколишнього світу порослою заростями огорожею.

Це був надзвичайно чарівний сюжет, неймовірна трагічна історія, образи якої всю дорогу додому продовжували зачаровувати мене, знову і знову з'являючись перед моїми очима: краса й велич безмежних морських просторів, неймовірна сила й мудрість їхнього володаря, непохитна людська воля, та дивовижні небачені істоти, що мешкають у глибинах морів і океанів. Я всією душею відчував, що це дивовижне творіння просто необхідно явити широкій публіці зі сцени власного театру, і першою справою, якою я зайнявся по поверненню додому – взявся за написання сценарію, доки враження і спогади ще були достатньо яскравими.

За друкарською машинкою я працював, не помічаючи часу. Невичерпна велика кількість думок та ідей у моїй голові, за якими ледве встигали мої пальці, ще довго підтримували мою працездатність, поки в один момент мої фізичні сили просто не вичерпалися, і лише вранці я виявив, що непомітно для себе заснув, сидячи за робочим столом.

Незважаючи на вже велику кількість списаних сторінок, роботи належало виконати ще дуже багато, і незабаром з новими силами я продовжив трудитися над сценарієм, ситно поснідавши і привівши себе до ладу. Сам текст фактично був готовий вже до недільного ранку, але я ще неодноразово протягом дня перечитував його і вносив коригування, виправляючи виявлені помилки, дрібні нестиковки або недомовленості, а вже в понеділок я з нетерпінням презентував асистентові готовий сценарій для нової п'єси.

Зорян щиро здивувався як побаченому обсягу сценарію, так і самому факту його написання, все ще пригадуючи мені, в якому недобросовісному стані я перебував останні робочі дні минулого тижня. Проте одразу з неприхованим інтересом приступив до його прочитання, щойно побачив, що у співавторстві знову зазначено ім'я мого друга Леона.

– М-м-м, що я бачу! Любовна лірика. Це буде вдвічі цікавіше! – з’єхидничав він після побіжного прочитання вступних сторінок, прекрасно знаючи, як зазвичай я намагаюся уникати цієї тематики у своїх творах.

Тривалий час у моєму кабінеті панувала тиша, поки Зорян ознайомлювався зі сценарієм. Я не заважав йому, сам будучи зануреним у власні роздуми щодо постановки вистави та пов'язаних із нею складнощів. У моменти, коли Зорян порушував тишу шурхотом сторінок, я переводив погляд на нього, помічаючи, як із кожною новою прочитаною сторінкою його обличчя стає дедалі задумливішим. Однак інтерес у його очах лише ставав сильнішим.

– Сюжет справді вражає, – нарешті захопився Зорян, – Дуже непроста історія, на, здавалося б, пересічну тему про втрачене кохання. Протистояння змученої долею людини та могутнього володаря стихії, для якого той не більше ніж порошинка на землі. І навіть знайшлося місце для міфології – в описаному контексті вона зовсім не сприймається чужорідно. Чесно – я в захваті, тільки поспішу розчарувати, що вигляд уся ця задумка матиме доволі примітивний, не видовищніший за звичайнісіньку дитячу постановку, бо практично все з написаного тобою неможливо втілити на театральній сцені.

Я розумів, що ця постановка, на відміну від усіх уже втілених на сцені, вирізняється своєю складністю в реалізації, і запропонував Зоряну, заручившись допомогою завідувача трупи, відрепетирувати з акторами кілька особливо складних фрагментів сценарію в костюмах і з декораціями. Своєю чергою, Анастасія, яка вважала проект у моєму первинному викладенні цілком реалізованим, але з невеликими поправками, зі свого боку запропонувала кілька своїх бачень цих сцен.

За підсумком двох витрачених тижнів на підготовку побачене мало чим відрізнялося від звичайної другорядної постановки і не містило в собі жодного натяку на який-небудь майбутній успіх. Зорян зі свого боку весь цей час продовжував наполягати на правках у сценарії, щоб повністю перенести все дійство на берег, що значно спростило б роботу, але щоразу чув від мене у відповідь категоричне "ні". Моє бачення вистави залишалося незмінним, і я настільки жадав утілити його максимально наближено до першоджерела, що більше не мав іншого рішення, ніж вдатися до радикальних заходів.

Про них я вичерпно повідав Зоряну наступного дня. Той спершу дещо легковажно поставився до почутого, але зрозумівши всю серйозність моїх божевільних намірів, вимушено відклав усі свої ранкові справи і вступив зі мною в дискусію з цього приводу.