Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

- Я б так не вчинив... Почав тренуватися у певного тренера, то й іди з ним до кінця. А так… схоже на зраду. - Копирсаючи носком кросівка плитку на підлозі, пишномовно розголошував рудий. Ігнат, здається. Чорт їх розбере отих близнюків. Зовні не відрізниш - тільки по поведінці. Цей - балакучий до нудоти, невгамовний. Другий - спокійніший і ненав'язливий. Навіть зараз стоїть осторонь, мовчить, тільки іноді скоса поглядаючи на брата.

Даремно Ігор сьогодні прийшов на тренування раніше, краще б затримався в автомайстерні, та подивився б на роботу майстра з ремонту Тесли. Такого йому ще не доводилось бачити. Перший електромобіль у їх убогому містечку. Така подія можливо вперше і востаннє... Так ні, приперся, розраховуючи зустрітися до початку заняття з тренером і в спокійній обстановці обговорити майбутній турнір. Але той, мабуть, забув, чи не вважав за необхідне. Зате близнюки з'явилися чомусь за півгодини до тренування. І ось уже биту годину Ігорю доводилося слухати роздуми Ігната на тему стосунків учня та вчителя. Хлопець вирішив розповісти йому про двох колишніх підопічних тренера, які, як останні сволоти, зайняли перші місця на турнірах державного значення і залишилися жити у столиці, покинувши улюбленого тренера, який дав їм квитки у життя.

Ігор дивився на підлітка і лише скептично посміхався. Йому не хотілося сперечатися з надмірно романтично налаштованим хлопчиськом. Підросте, сам зрозуміє, які дурниці мовить. Навіщо йому знати, що будь-який поважаючий себе борець, який має намір зайнятися професійним спортом, потребує зростання, особистого тренера, агента, зрештою. Навіщо це знати парубкові, якому нічого на цій ниві не світить?

- ... Андрійович у тобі впевнений. У твоїй перемозі за місяць. Ну… на області. А там не за горами і міжрегіональний турнір… - Ігнат багатозначно подивився на Ігоря, очікуючи, мабуть, що Ігор почне розповідати про свої плани. Хоче переконатися, що хоч цей не покине його дорогоцінного тренера і не звалить до столиці, як інші.

Ігор посміхнувся і похитав головою, і вже відкрив рота, щоб заспокоїти хлопця і переконати, що він не збирається «зраджувати» тренера найближчий рік точно, коли двері відчинилися, впускаючи в приміщення холодне листопадове повітря, і в зал запливло дівчисько. Увага Ігната відразу переключилася і він, розчепіривши руки, рушив їй назустріч.

- Кирюха, чи це ти? - Уклавши дівчину в обійми, з сумішшю радості і здивування вимовляє хлопець. – Тобі, чи що, зайнятися більше нема чим у свій день народження? Хіба ти не маєш зараз танцювати десь на барній стійці в обіймах голого стриптизера? Вісімнадцять, Кіро! – вигукує Ігнат і скидає руки на знак небувалого обурення.

Дівчина вивільняється з міцних настирливих обіймів, посміхнувшись хлопцеві, знімає куртку та здає її в гардероб.

- Звідки знаєш про день народження? - Запитує дівчина, закинувши на плече спортивну сумку.

- Ну, як же?.. Соціальні мережі, дитинко. – із самовдоволеним виглядом простягає Ігнат. Дівчина пирхає і закочує очі.

- А я не сумнівався, що ти прийдеш. - Подає голос Ваня, і, підходячи ближче до дівчини, продовжує: - Тренування можна пропустити тільки якщо ти помер, вірно, Кір?

Дівчина посміхається і киває, Ваня обіймає дівчину, скомкано вітає та відпускає її переодягатися.

Ігор же, відштовхнувшись від стіни, на яку спирався, рухається до зали, бачачи на порозі тренера.

Перша година тренування проходить як завжди: розминка, заминка, силові вправи. На другій годині тренер ділить учнів на пари та дає завдання відпрацьовувати удари руками. Сам же стає у спаринг із Ігорем. Вже третє тренування вони готують так звані «домашні заготівлі» - шифри, які мають на увазі конкретні дії – удар, блок, відступ, зв'язка. Їх під час бою підказує тренер, і щоб суперник не дізнався про стратегію, їм присвоюються номери.

Кидки та захоплення давалися Ігореві найскладніше. Він звик працювати руками, бити та блокувати. Ноги були немов дерев'яні, а про те, що супротивника можна просто взяти на задушливий так і зовсім забував. Але тренера це, здається, зовсім не хвилювало. Він раз у раз під час спарингу вимовляв незрозумілі для сторонніх «шість», «вісім», «два» і весело посміхався, коли Ігор плутався чи забував значення шифру. Ігор переживав, а тренера це тільки тішило. Ніщо не могло похитнути його впевненості у перемозі.

- Нічого, ще цілий місяць попереду. - Потискуючи руку Ігорю, сказав тренер після закінчення тренування. - Хоча… мені здається, ти вже готовий. Хоч сьогодні.

Ігор скептично посміхнувся та кинув погляд углиб залу.

- Е-е, ні, навіть не думай. - Перехопивши погляд хлопця, промовив тренер. Зрозумів, що Ігор хоче як завжди попрацювати по мішку. - На сьогодні достатньо. Перевтома нам ні до чого.

- Але я не втомився... - Мляво заперечив Ігор, чудово розуміючи, що коли вже тренер сказав, рішення своє не змінить.

- Втомився-втомився. Навіть я втомився. Замотав ти мене. - Похитав головою Михайло Андрійович і підштовхнув Ігоря до виходу із зали.

Ігор слухняно поплентався ко коридору. Так, попрацювали вони непогано, але йому весь час здавалося, що він може більше, що десь він просідає, недодає зусиль. Турнір дуже скоро. Чи вистачить йому тих навичок, що має? Адже це вже не дитячий турнір. Він буде битися з дорослими хлопцями від 18 років і старшими.

Для тренера це теж новий досвід, раніше він відправляв на турніри лише дітей, ніколи – дорослих. Але попри це він виявляє надзвичайну впевненість у перемозі. Може дійсно Ігор, даремно хвилюється? Михайло Андрійович давно у цій системі, знає всі правила, схеми, можливості інших тренерів та їхніх бійців. Чи був би він такий безтурботний, якби існувала реальна загроза не перемогти? Напевно, ні.