Олена Гуйда - Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда

Глава 12

Сестри любили повторювати, що до своїх двадцяти років я повністю зачерствіла душею.  І почасти мали рацію.  Я не стала байдужою, але навчилася контролювати себе, залізною волею скручуючи будь-які емоції, які могли нас видати.

Наша магія, наша таємниця, але більше - моя відповідальність.  Старша і найсильніша з сестер Ньєр, я звалила на себе не лише управління господарством, а й обов'язок найсильнішої.

У малолюдному Ньеркелі було нескладно ховатися і на практиці відточувати заклинання зі старої залишеної мамою в спадок книги.  Спочатку мати допомогла мені розбиратися зі старими записами, після - я ділилася знаннями та вміння з сестрами.  Наша сила росла і все легше піддавалася нашій волі, але це не означало, що ми стали вільнішими.

Навпаки.  Магія занадто бажаний скарб.  Вона танула, як сніг на сонці, йшла з цього світу, а спадкоємці давніх родів все рідше пробуджували в собі могутність предків.  І дуже багато хто хотів би отримати і її і нас, дізнайся, що саме приховують сестри Ньєр.

Слава всім богам, ніхто навіть не подумав, що ми - викинути з королівського палацу Ньєри стали тими самими, кому вдалося черпнути могутності магії.  Тому як король обов'язково знайшов би спосіб або підкорити нас, або нас позбутися.  І вступати в боротьбу з усім королівством у нас просто не вистачить сил.  До того ж, ми ж не тільки маги - ми ще й люди, дівчата, охочі не влади і сили, а звичайного нормального життя.  І я готова була боротися за це життя, хитрувати і приховувати свою сутність.  Правда, в Північній межі на щастя розраховувати не варто.

Всупереч моїм побоюванням, вранці я відчувала себе досить непогано.  Трохи ломило в скронях, трохи гірчило в роті, але все це можна було списати на випите напередодні вино.  Дбайливо упаковані в дорогу зілля Еннет швидко повернули мою свіжий і відпочилий вигляд, а світлі тони в одязі додали деякої легкості.  Сьогодні я вирішила знехтувати місцевими одягом і вдягнути щось з того, що привезла з собою.  У моїй скрині і так було занадто мало добра, щоб дозволити йому зотліти від старості.  А ось від теплої пухової шалі відмовитися не змогла.  Все ж Північна межа суворе місце і його холоди не так просто прогнати навіть з добре протоплених кімнат і залів.

Настрою додали новини про те, що Альберту стало набагато краще.  І вранці він хоч ще не зміг піднятися з ліжка, але вже прийшов до тями і навіть поснідав.  Правда, не обійшлося без примх.  Берт запевняв, що суп не їжа для справжнього чоловіка і вимагав принести йому м'ясо.  Але Розі вперто мотала головою і запевняла, що цей суп сам по собі вже ліки.  Загалом, я була несказанно рада, що всі мої старання не пройшли даремно і скоро Альберт знову увіллється в зарідкі ряди моїх довірених осіб.  Ще не завадило б йому висказати, за те, що дозволив поводитись з собою, як з слугою.  Я твердо вірила, що статусу він не має, але ненароком кинуте служницею «лір» змінило багато.  Як і розбило її надії на щось більше, ніж інтрижка.  Ліри не одружуються зі служницями.  Але у мене просто не піднімалася рука опустити її з небес на землю.  Залишалося сподіватися на шляхетність Берта і її розсудливість.

До загального залу до сніданку я спустилася з гордо піднятою головою і легкою посмішкою на губах.  Цього разу без допомоги прислуги відшукавши парадний вхід і з'явившись до гостей, як і личить господині.

Лорд Нейт Амора ледь мазнув по мені байдужим поглядом, коли я присіла за стіл поруч з ним.

 - Доброго ранку, чоловіче мій, - обдарувавши чоловіка посмішкою, я кивнула знову святкуючим лордам.

 - І вам, міледі.  Сподіваюся, на новому місці вам добре спалося?  - навіть не глянувши на мене, запитав чоловік, але у мене все одно пробіг ряд мурашок вздовж хребта.

Припини Ребекко!  Він не бачив тебе і нічого не знає.

 - Краще, ніж я могла очікувати, - спокійно відповіла я.  - Думаю, я швидко освоюсь в новому будинку.

 - Сподіваюся на це, - холодом в голосі чоловіка можна було цілі села виморожувати.  - Хільда ​​вам допоможе в цьому.

І все.  Ні слова про моє вбрання, ні натяку на його настрій.  Мені стало навіть трохи боляче від такої байдужості.  Нейт тут же приділив увагу якомусь гладкому ліру, що заговорив про полярних вовків.  Тварини спускалися з гір і нападали на селища, а отже, завдавали непоправної шкоди.  І сам лір ніяк не міг з цим впоратися.  Без допомоги лорда ніяк... Усі погоджувалися з твердженням ліра, ось тільки невисокий темноволосий чоловік, який зайняв місце трохи далі запевнив, що спочатку потрібно відвідати його маєток.  Дорога від рудників до замку стала небезпечною, пропадають люди і руда.  І скільки б не розпитували - ніхто нічого не бачив.  А значить, лорд зобов'язаний розібратися з його бідою в першу чергу, а вже потім вовки...

Я слухала уважно, але розсудливо не подавала голос.  Як на мене - у випадку з рудою пахло звичайний злодійством.  Трупи працівників адже теж не вдалося знайти.  І в будь-якому випадку, хтось що так побачив би, почув би і точно розповів.  А так, за пару монет простіше промовчати, ніж закликати біду в дім.  А ось вовки... з вовками непогано б розібратися!  Про що я, звичайно ж, не обмовилася жодним словом.  Не варто підривати авторитет чоловіків.  Вони вкрай ревно ставляться до свого авторитету і жахливо важко прощають посягання на нього.

 - Я розберуся з цим, - спокійно й рівно пообіцяв Амора, і розмови вмить стихли.

Ці люди не просто вірили, вони точно знали, що так і буде.  І це куди краще характеризувало лорда Аморі, ніж всі похвали і проспівані дифірамби напередодні ввечері.  Єдиний, хто все так же кидав похмурі погляди на мого чоловіка - той сивий чоловік, який зайняв місце в самому кінці столу.  І якщо Нейт пропускав його рідкісні, але їдкі зауваження повз вуха, то мені було дуже цікаво - що за кішка пробігла між цими двома.

Цікавила мене і ще одна особа - руда ліра Вьерна, що так нерозсудливо вирішила оголосити мені війну.  Але її в залі не було.  Чи означало це, що ліра не була гостею і зараз вешталася по замку?  Може, вона взагалі тут жила?  І ділила ліжко з моїм чоловіком.  У мене від цієї здогадки стало якось бридко на душі.  Чи міг лорд Амора так зі мною вчинити - залишити під одним дахом і дружину, і офіційну коханку.  Це було б занадто принизливо з його боку.  Але з огляду на обставини нашого одруження - цілком ймовірно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍