Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

class="v">доки дрова не догорять – конвойні будуть їх стерегти.

Бубоніння вогню. Нерозбірлива вічна мова. Як сповісти?

Опудало

♦ ♦ ♦

Я купив словник української мови,

величезний, академічний,

занадто важкий, щоб його підняти.

А шрифт у ньому занадто дрібний,

щоб я міг його прочитати.

Хороший, важкий, академічний словник

у синій палітурці.

І ось я знімаю його з полиці, напружуюся,

шукаю потрібне мені слово, вдивляюся,

але в цій важкій, гарній академічній книзі

немає доконечного – для мене – слова.

Так і в житті – занадто важко, щоби підняти.

Занадто дрібно, щоби прочитати.

Того, що треба, – не знайдеш.

Вибачайте за байку.

♦ ♦ ♦

увійшовши досередини повітряного замку

несподівано опиняєшся

у безповітряному просторі

мама сказала б

на теж і дається людині голова

щоби думати куди йдеш

і головне як звідти виберешся

онде стоїть зосереджена

миє посуд намиленою ганчіркою

під струменем зимної води

♦ ♦ ♦

Їдуть машини, увімкнено фари. Це, либонь, неспроста.

Старшу групу виводять попарно з садочка з-під Пересипського моста.

Неслухняним грозить небесними карами Казанський храм без хреста:

військовою службою, в’язничними нарами, співом по нотах з листка,

хором, сольфеджіо, арпеджіо, гамами політпросвітом, кіно,

п'яними татами, строгими мамами, що повмирали давно.

Талії, рюші, броші-завсідники,

модний в літа ці фасон.

В найкращому разі усі – космонавти, як ні – то розвідники.

Опустили шлагбаум, гуде паровоз, обривається сон.

♦ ♦ ♦

що глибше болото – гучніше кричить кулик

що кігтистіша лапа тим суворішим буде лик

весело скаче сонячний зайчик по стінці досі не зник

під стінкою ліжко залізне

на кухні пиячать різне

дружина сказилась сто грам і відразу ж крик

самогон чи горілка стаєш собі галайдою

якби крик був їдою був би ситий криком з водою

ну а так наш любовний човен розбився об побут з горілкою і бідою

ворона сидить на гілці

оселедець лежить на тарілці

небіжка мама в рамці висить і трохи направо косить

був же хлопець як хлопець і до армії вщент був свій

але взяли в афган і відразу ж кинули в бій

з бою вихід хіба що в цинковий ящик або в запій

та либонь їм забракло цинку

або з кулею мали заминку

хрін з тобою вижив радій

♦ ♦ ♦

Шоста ранку. Із усіх боків кричать муедзини,

голоси з репродукторів – краще чутно молитву в її апогеї,

і не треба сходами гвинтовими видиратись нагору.

Через дві години відчиняться магазини.

Візантія мертва – або спить непробудно в музеї.

Ікони на стінах, мозаїки – під склепінням Собору.

І ніхто про імперію сплячу не скаже доброго слова,

і ніхто вже не прагне пробудити Софію, щоб настала віднова,

встановити над куполом хрест, чи царя поставити – певно,

над усіма слов'янами, щоби в єдності наша сила

лиш міцніла, але ворожа – щоби глухнула і ятрила,

щоб в дурну суперечку не ув’язувалась даремно.

Та здається, що ген, в тумані, Імперії на догоду,

до самого Константинополя російський вітрильний флот підпливає,

салютують епохи, час розвернувся, гримлять гармати.

Мрію про панування не заженеш в загороду.

Вона, наче ковдра, із головою дитину вкриває.

За нами – минуле. Нам є куди відступати.

♦ ♦ ♦

Під час профспілкової поїздки

замками підкореної Чехословаччини

вона зупинилася в галереї перед портретом

якогось чи то барона, чи графа,

і сказала чоловіку – парторгові інституту,

що портретований як дві краплі води схожий

на його покійного батька.

Він спалахнув: «Що за дурниці!

Мій батько воював!»

Начебто участь у воєнних діях

має стосунок до портретної схожості.

Тим більше, що барон чи граф, чи як його там,

імовірно, також тримав у руках зброю.

Вона купила путівник по замку

і мріяла, як вони повернуться додому,

як вона відкриє родинний альбом, як покладе

фотографію покійного свекра

поряд із репродукцією портрета,

як із тріумфом у високому пискливому голосі

промовить до чоловіка: «Ну що?»

Як він почервоніє, як буде кричати,

як піде до свого кабінету, гримнувши дверима.

Опудало

Пам'ятаю її – пишна і розсипчаста,

як солом'яне опудало Масниці,

для правдоподібності присмачене справжнім сільським

вершковим маслом, загорнута в сукню,

як начинка в млинець, потім її спалять,

але наразі її година ще не настала.

Її чоловік увесь рік

провалявся у темній кімнатчині,

жив на казенному хлібі та на домашньому вині,

не так уже він і потребував того хліба.

Раз на рік, перед збиранням винограду,

вона відмивала чоловіка, відгодовувала його,

за тиждень чи два він був готовий до виконання

сільськогосподарської повинності.

Відбувши її, він знов угрузав у наркоз.

Жінка ходила просторою кімнатою

з мереживними фіранками, пошитими з матеріалу,

придбаного для доччиної весільної сукні.

Але дочка втопилася у лимані, яке там весілля,

але