Лойко Самум - Збірка: "Історії невідомих", Лойко Самум

— Чому ви вирішили, що я людина?

Чугайстер по-доброму посміхнувся та промовив:

— Ти не схожа ні на жодну відому мені міфічну істоту.

Сказавши, чугайстер поволі попрямував далі. Агата піднялася та покликала його. Якщо він зараз піде, то вона не дізнається як потрапити додому. Дівчинка вже зрозуміла, що це не Карпати, тому можливо що окрім чугайстра та хлопчика-зірки зустріне ще когось, але вже не такого привітного. Агата запитала куди він іде, на що чугайстер відповів:

— До твого світу, але, на жаль, я не знаю як тобі туди повернутися.

Дід зрозумів, що дівчинка зараз запитає як він потрапляє до людського світу, тому продовжив:

— Я просто йду лісом і не помічаю як перехожу з одного світу до іншого, але ти так додому не потрапиш. В кожного є свій шлях: хтось, щоб потрапити до іншого світу довго йде лісом, хтось підійматися вище хмар, а хтось опускається на глибину водойми.

Агата вирішила, що шлях як потрапити додому — йде через ліс. Хоча дивно, бо сюди ж вона потрапила через воду. Задумавшись на кілька секунд Агата й не помітила як чугайстер зник невідомо куди. Дівчинка залишилася сама. Вже встигла пошкодувати, що втекла він хлопчика-зірки, хоча він теж навряд би допоміг.

Навколо було доволі світло. Через гілля дерев пробивалися промінці сонця освітлюючи невеликі клаптики землі й в цих місцях трава здавалася не зеленою, а ніби жовтою. Було спокійно та тихо. Єдиний, хто порушував тишу був вітер. Навіть пташки не співали. Та й взагалі, ліс здавався порожнім, наче в ньому були лише Агата й чугайстер. А зараз вона сама…

Вдихаючи свіже повітря, Агата почала крутитися. Повільно повернувшись, і таким чином замкнувши коло, вона відкрила очі та зойкнула. Перед нею “стояв” вже знайомий білий хлопчина. Він був за два метри в тіні з-під дерева, й ніби трішки сяяв. Яскравіше ніж він сам, сяяла його посмішка. Вона була такою ніби він щойно зустрів доброго знайомого з яким давно не бачився й охоче розпитав би про все на світі. На щастя, таких людей не багато й Агата точно такою не була.

— Як ти мене знайшов? — запитала дівчинка.

— Доволі легко, — не задумуючись відповів хлопчик, — в Тихому лісі завжди тихо. Якщо добре прислухатися, то можна почути шум річки на тому боці лісу.

На цьому він зупинився. Хоча й продовження не потрібне. Якщо тут завжди так тихо, то зрозуміло що поява Агати наробила шуму.

З невідомої причини хлопчина Агаті не подобався. Наче нічого поганого не зробив, але був занадто дивним. Майже увесь білий, сяяв у затінку, постійно посміхався та найдивніше, що увесь час знаходився у повітрі не торкаючися землі. Агата збиралася запитати, як їй можна повернутися додому, але те що він висів у повітрі не давало спокою.

— Ти не міг би опуститися? — запитала дівчинка. Їй було б зручніше якби обоє співрозмовників твердо стояли на землі.

Але хлопчик-зірка не поділяв її думки, бо навпаки зігнув ноги, що б бути ще вище над землею.

— Пробач, але це те саме, що просити тебе злетіти в повітря. До того ж земля така тверда…

Агата не зрозуміла, що саме він хотів цим сказати. Певно були якісь причини, але вирішила не запитувати, бо це втрачений дорогоцінний час на розмови, який можна було б використати на пошуки шляху додому. Яким би чудовим не здавався цей ліс, але все одно хотілося швидше повернутися назад.

— Гаразд, нехай буде так, — погодилася Агата. — Ти знаєш як мені повернутися додому? Якщо не помиляюся, то це ти мене сюди затягнув.

— Це був не я, а русалка! Не знаю, як тобі повернутися, — здавалося, що хлопчик-зірка засмутився більше ніж Агата. — Але я напевне знаю, хто може допомогти.

Хлопчик підлетів ще на кілька сантиметрів над землею та подивився кудись між деревами. Він зробив це без попередження, то Агата дещо злякалася.

— Але для цього потрібно перейти цей ліс, — він спустився майже на землю, але так що б не її торкатися, — якщо нічого не завадить, то за кілька годин будеш вдома.

— Ти допоможеш мені? —  невпевнено запитала Агата.

— Авжеж, — на диво, радісно відповів хлопчик-зірка, — все одно до того часу, поки сонце високо на небі робити немає чого.

Минуло хвилин десять після, того як Агата погодилася на те, щоб хлопчина допоміг їй. Дівчина була трішки засмученою, гадала що дорога з лісу буде якоюсь важкою, загадковою та навіть небезпечною. Купа різних таємничих стежок, фантастичних тварин, які можуть зустрітися на шляху, але натомість дорога нагадувала прогулянку парком у чудову погоду. Однією з причин чому Агата попросила про допомогу було те, що вона боялася зустріти когось небезпечного та разом з тим і хотіла цього. Здивувалася, бо ніколи не помічала за собою жагу до пригод.

Прогулюючись, як виявилося, зовсім не страшним лісом, хлопчик-зірка розповідав про тих хто тут живе. Судячи з опису декого Агата могла знати, або хоча б чути з різних легенд й міфів. Інших навіть до кінця уявити не могла, як виглядають, до того ж навіть імен не мають. Більшість тутешніх істот використовують людські назви, саме так їх називали люди випадково побачивши у реальному світі.

— Усі людські вигадки живуть тут, — повторював хлопчик по кілька разів, мало не кожного разу як описував нову істоту, — навіть ті кого ще не вигадали.