Лада Короп - Терпкий смак твого кохання , Лада Короп

   Рита стояла на порозі лікарні, відчуваючи, як серце б’ється в такт з її нервовими думками. Вона не була впевнена, чи готова знову зустріти Андрія, проте усередині щось тягнуло її до нього. Він лежав тут, у цій білих стінах, далеко від їхнього минулого, і вона відчувала, як спогади про спільні моменти раптово охоплюють її. Але її тривога посилилася, коли вона подумала про Віту. Жінка, з якою Андрій почав нове життя, була для Рити справжнім символом зради. Віта завжди вміла підкреслити свою перевагу, навіть у найменших дрібницях, і Рита відчувала, як стара образа ще більше запеклася в її душі. Вона зібралася з думками й, глибоко вдихнувши, пішла до відділення. В коридорах пахло антисептиками й зневірою. Рита зупинилася біля дверей палати, в яких лежав Андрій. Серце її тремтіло, але вона натиснула на ручку. Коли Рита увійшла, вона побачила Андрія. Він виглядав слабким, але його обличчя, попри хворобу, зберігало колишню мужність. Рита підійшла ближче, але раптом почула від дверей тихий голос. 

— Що ти тут робиш? — спитала Віта, з’явившись у дверях, як тінь, що раптово закрила світло. Рита обернулася і зупинилася. Віта стояла з укритими в рукавицях руками, її очі блищали холодом. Струнка і вперта, вона здавалася втіленням всіх тих емоцій, які Рита так старанно намагалася забути. 

— Я прийшла побачити Андрія, — відповіла Рита, намагаючись зберегти спокій. 

— Він не потребує твоєї присутності, — злобно усміхнулася Віта. 

— У нього вже є все, що йому потрібно. А ти... ти просто заважаєш. Рита відчула, як її серце стискається від гніву й образи. Вона знала, що Віта завжди була злющою, але чому сьогодні ця ненависть вирвалася на поверхню з такою силою? 

— Я не заважаю, — спробувала заперечити Рита. — Я просто хочу поговорити з ним. 

— Говорити? — Віта сміялася, але сміх її був безжальним. 

— Ти справді думаєш, що Андрій захоче чути тебе? Він вже давно забув про тебе. Ці слова вдарили, як удар молотом. Рита знала, що не може дозволити собі впасти у пастку емоцій, але кожен удар Віти відчувався, як свинець у грудях. 

— Він не забув, — сказала Рита, намагаючись говорити впевнено. — Я була частиною його життя, і цього не змінити. 

— Але ти більше не частина його життя, — промовила Віта, нахилившись ближче. — Тепер я з ним, а ти — ні. І це тебе не стосується. 

— Віто, я хвилююся за нього. Врешті він не чужа для мене людина. 

— Скільки ще ти не даватимеш нам спокій? Га? Скільки ще тебе буде у нашому житті? Невже тобі мало того що сталося? Йди звідси по доброму, — Віталіна наче хмара насувалася на Риту. 

Рита глибоко вдихнула, намагаючись зосередитися на Андрії. Вона не могла дозволити цій жінці знищити те, що залишилося від їхніх стосунків. Вона підійшла до ліжка Андрія, його обличчя стало м’яким, коли він відчув її присутність. 

— Андрій, — тихо промовила вона, торкаючись його руки. Але Віта, не витримавши, встала між ними, як бар'єр, який не дозволяв їй дістатися до колишнього чоловіка. 

— До побачення, Віталіно. Сподіваюся ти будеш хорошою підтримкою для Андрія, — прошепотіла Рита й опустивши голову вийшла з палати.