Лада Короп - Терпкий смак твого кохання , Лада Короп

  Рита сиділа на дивані у своїй маленькій квартирі, обхопивши коліна руками. За вікном віяло холодним осіннім вітром, і листя, мов вогняні метелики, кружляло у танці. Микола, її давній друг, зручно влаштувався на кріслі навпроти, уважно спостерігаючи за її переживаннями. 

— Як ти себе почуваєш? — запитав він, порушуючи мовчання, яке затягнулося між ними, як важка хмара. Рита глибоко зітхнула, відчуваючи, як серце стискається від тривоги. Вона знала, що їй потрібно розповісти про свої переживання, але слова, як завжди, застрягали у горлі. 

— Я просто... не знаю, що й думати, Миколо. Андрій у лікарні, і я не можу позбутися відчуття провини. Коли згадаю ту страшну аварію...,— в її голосі звучала нотка безнадії. Микола нахилився ближче, його погляд був наповнений співчуттям. 

— Ти ж не можеш взяти на себе відповідальність за все, що сталося. Ви розлучилися за вагомих причин. Рита знову зітхнула, відчуваючи, як спогади про їхнє минуле, сповнене радощів і болю, накочуються на неї, як хвилі під час шторму. 

— Я знаю, але... він же залишився для мене важливим. І тепер, коли він у лікарні, я не можу не думати про те, що, можливо, я могла зробити щось інакше. 

— Це природно, — сказав Микола, — але не забувай, що ти не відповідаєш за його рішення. Ви обидва зробили вибір. Проте, ти все ще можеш бути підтримкою, якщо це потрібно. Рита кивнула, але в її очах з'явилася тінь сумніву. 

— Я не впевнена, чи готова знову з ним спілкуватися. Між нами стільки всього було... Не знаю, як я зможу подивитися йому в очі. 

— Ти не зобов'язана забувати про все, що сталося, — Микола підняв руку, щоб заспокоїти її. 

— Але, можливо, варто спробувати. Це може бути шансом для тебе, щоб зрозуміти, чого ти насправді хочеш. Рита задумалась. Вона згадала про те, як колись сміялася з Андрієм, як вони разом мріяли про майбутнє, яке, здавалося, було таким яскравим. А потім прийшли проблеми, образи, і все це в один момент розпалося на шматки. 

— Я боюся, що знову відчую той біль. Боюсь, що знову закохаюсь, — прошептала вона, змахуючи сльозу з щоки. 

— А може, це не так страшно, як ти думаєш? — Микола посміхнувся, намагаючись підбадьорити її. 

— Можливо, це шанс для вас обох. Нарешті прийти до консенсусу. Врешті у вас є спільна донька й рано чи пізно він про неї дізнається. Рита глянула на нього, й посміхнулася. Микола мав рацію. Воювати з Андрієм не варто. Вони врешті повинні примиритися. Й жити спокійно. Кожен своїм життям. 

— Миколо, ти правий. Я повинна спробувати. Хоча б заради себе. Дякую тобі за підтримку. Ти справжній друг, — Рита міцно стиснула руку Миколи. 

— Ну а для чого ще потрібні друзі? — пожартував Микола. Вона відчула, як всередині неї щось змінилося. Можливо, час відкритись, відпустити минуле й почати все заново? Але як вилікувати поранену душу? Та знову стати щасливою? Рита поки що не знала відповіді на ці питання.