Лада Короп - Терпкий смак твого кохання , Лада Короп

Біля місця аварії зупинився натовп. Рита сиділа біля тіла Андрія й просто втратила дар мовлення від шоку. Вона сиділа у центрі натовпу, який збирався навколо чорної машини, що виглядала, немов зійшла з пекла. Дим, крики, а в повітрі — відчуття чогось незворотного.

— Андрію! — закричала Рита, від відчаю.

Андрій відкрив очі, і їх погляди зустрілися. У його очах була та сама безмежна печаль, яку Рита знала так добре. Він не міг говорити, але його погляд говорив більше, ніж тисяча слів. Вона відчула, як сльози покотилися по її щоках.

Серце Рити розривалося на шматки. 

— Все буде добре, — прошепотіла вона, хоча сама не вірила в це. — Тримайся, будь ласка.

Рита побачила, як до них підбігають медики, і в неї з'явилось відчуття безсилля. Вона хотіла зробити щось, але не знала, що. Вона лише могла спостерігати, як чужі руки намагаються допомогти чоловікові, якого вона колись так любила.

     Весь світ раптом завмер. Не усвідомлюючи, як, Рита опинилася біля лікарні. Вона б віддала все, аби повернути час назад, аби не відпускати його того дня, коли їхні шляхи розійшлися. Вона підбігла до входу, де її зустріли медсестри, які запитали про документи. 

— Я його дружина, – збрехала у запалі жінка. Рита ніколи не відчувала себе так безпорадною, як у цей момент. Вона чекала, поки лікар вийде з операційної, намагаючись сконцентруватися на кожному звуку, кожному слові. 

Коли лікар нарешті з’явився, його обличчя було серйозним.

— Вибачте, ми зробили все, що могли, але його стан критичний. Він в реанімації, ви можете його побачити, але… 

Рита не встигла почути решту слів. Вона кинулася до дверей реанімації, серце билося в ритмі тривоги. Побачивши Андрія, який лежав на ліжку з бинтами на голові, вона відчула, як у неї захолола кров. Він виглядав так безпорадно, як ніколи раніше. 

— Андрію, – прошепотіла вона, підходячи ближче. Вона взяла його руку, відчуваючи, як холодні пальці відповідають на її дотик. 

Сльози потекли по щоках, змішуючись із гіркотою та любов’ю, які переповнювали її серце. Рита не знала, що буде далі, але одне було зрозумілим: її почуття до Андрія ніколи не зникали. Вони були загубленими у часі, але тепер, в цю мить, знову знайшлися. 

— Чому ти так, Андрію? — прошепотіла вона, хоча знала, що він не почує. — Чому ти не зберігав обережність?

Рита сіла на стілець поруч з ліжком, притиснувши руки до грудей, намагаючись заспокоїтися. Вона знала, що їхні шляхи розійшлися, але чому ж серце досі належало йому? Вона знову і знову прокручувала в пам’яті їхні сварки, образи й не домовленості, але сьогодні все це здавалося таким неважливим у порівнянні з тим, що відбувалося зараз. Рита відчула як гарячі сльози потекли по щоках. Він хотів їй допомогти. Але постраждав через це сам.

Вона не могла не думати про те, що сталося б, якби Андрій не вижив.

   Раптом Андрій злегка зрушився. Рита підскочила, сподіваючись, що це знак, що він прокидається. Але його очі залишалися закритими. Вона взяла його руку у свою, відчуваючи холод його шкіри, і прошепотіла: 

— Я тут, Андрію. Я не піду. Ти повинен боротися. Я вірю в тебе. Зараз всі образи відійшли на другий план. Головне, щоб він вижив. А далі буде що буде.

Любі читачі так як Андрій потрапив у серйозну ситуацію розділи будуть поки що від Рити. Чи хотіли б ви розділ від Віталіни? Мені буде цікаво знати вашу думку ♥️