Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

— Не загравай зі мною, Хантер, — вимовила вона, але голос звучав уже менш впевнено, ніж вона хотіла б. Це були не просто слова — це був виклик, який вона сама собі кидала, намагаючись уникнути того, щоб її внутрішній голос переміг.

— Я не заграю, Бакстер. Я просто пропоную тобі можливість. Тільки ти вирішуєш, чи скористаєшся нею.

Він залишився сидіти тихо, спостерігаючи за її реакцією. Вона помітила, як його руки залишаються в кайданах, але він не здавався обмеженим — швидше, навпаки, його спокій і впевненість лише підсилювали цей ефект, мовби він контролював все навколо, навіть не рухаючись.

Бакстер відчула, як серце калатає в грудях, але не могла зрозуміти, чому її думки так заплутані. Тіло відгукувалося на його слова і погляд, і хоч вона знала, що повинна відмовитися, якась невідома сила всередині її вимагала іншого.

Вона повільно піднялася на ноги, відвернувшись від нього, намагаючись зібрати свої думки.

— Ти не знаєш, про що говориш, — вимовила вона, але навіть її слова не здавалися такими переконливими, як вона сподівалася.

Тим часом, Хантер тихо засміявся.

— Можливо. Але я певен, що ти це скоро зрозумієш.

Бакстер відчула, як її шкіра пульсує, і зібрала всі сили, щоб тримати свої емоції в руках. Але вона не могла ігнорувати той факт, що навіть перебуваючи поруч з ним, вона відчувала збудження, яке їй не вдавалося приглушити.

Бакстер зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїти свої емоції. Вона крокувала до дверей, але кожен її рух був важким, мов би повітря стало густим від напруги, яка між ними наростала.

Намагаючись повернутися до реальності, вона занурилася в процес обробки його ран, але навіть тут її рухи стали менш точними, ніж зазвичай. Коли її рука торкалася його шкіри, мимоволі згадувався їхній попередній діалог, і в голові знову спалахували зображення їхнього близького контакту — той момент, коли вона сіла на його коліна, коли він дивився на неї з такими очима, що здавалося, вона не зможе втекти від нього нікуди.

Кожен його рух був зосереджений і певний, а її думки почали плутатися. Як же йому вдається так легко виводити її з рівноваги?

Її рука застигла на його тілі, коли вона помітила, як її серце почало битися частіше. Вона червоніла, і він, здається, це помітив.

— Ти знову червонієш, — з легкою іронією промовив він, спостерігаючи за її реакцією. — Як же ти незграбна, коли намагаєшся приховати свої емоції.

Бакстер відчула, як її щоки палають від сорому. Вона швидко відвела погляд, знову зосередившись на обробці ран, але її руки тремтіли.

— Я не незграбна, — відповіла вона різко, намагаючись повернути собі контроль.

Але Хантер лише посміхнувся.

— Якщо ти так вважаєш, — сказав він.

Вона замовкла, намагаючись зібратися, але не могла позбутися відчуття, що кожна частинка її тіла була зараз у руках Хантера. І чим більше вона намагалася контролювати свої емоції, тим більше він викликав у ній спокусу, від якої не було шляху назад.

Вона завершила обробляти його рани і вийшла із темниці не оглядаючись на Хантера.