Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Думки про Хантера, його присутність, його силу — все це знову і знову поверталося до неї. І хоча її розум кричав, щоб вона відійшла, серце вже вирішило своє.

Бакстер провела в душі довгі хвилини, намагаючись привести свої думки до ладу, але, здається, вода не могла змити її внутрішню тривогу. Кожен погляд у дзеркало відображав їй напругу в очах, яку вона не могла приховати. Сон, що снився їй вночі, не давав спокою, кожен деталь, кожен рух — все ще відгукувалося в її пам'яті. Вона намагалась заспокоїтися, але навіть гаряча вода не могла розслабити її тіло, яке ще пам'ятало кожен момент того дивного сну.

Коли Бакстер, нарешті, вийшла з ванної, вона вдягнула простий одяг, але її погляд був зосереджений і тривожний. Вона глибоко вдихнула, намагаючись звільнитися від того напруження, що поглинало її зсередини. Тільки зараз вона зрозуміла, що вже давно не відчувала себе такою розгубленою, але повернення до реальності вимагало дій.

Взяла з полиці піднос із сніданком, вийшла з кімнати й, з важкими кроками, вирушила до темниці. Дихання її стало більш рівним, але серце калатало все частіше, коли вона наближалась до місця, де Хантер був все ще поранений. Кроки здавалися такими довгими і тягучими.

Вона ступила всередину і побачила Хантера, який сидів на підлозі, мовчазно чекаючи. Бакстер зробила крок до нього, намагаючись виглядати впевненою, хоча відчувала, як нерви беруть верх.

Поставивши піднос біля нього вона обережно опустилася на коліна перед ним, і почала обробляти рани. Від дотику до його шкіри її пальці затремтіли. Цей момент — так близько до його тіла, відчуття гарячої шкіри під її руками, запах його шкіри — усе це раптово викликало спогади з її сну. Сон, де вона сиділа на його колінах, цілувала його, і він… Вона заплющила очі, намагаючись прогнати ці думки з голови.

Але розуміла, що червоніє, і це неможливо приховати. Бакстер знову знизила погляд, коли її долоня торкнулась його рани на животі. Вона відчула, як його погляд ковзає по її обличчю, уважно спостерігаючи за кожним її рухом. Її серце билося ще швидше, і вона знала, що він це помітив.

Хантер не промовив ані слова, але його очі наповнилися розумінням і, можливо, цікавістю. Він не міг не помітити зміни в її поведінці — її руки стали тремтячими, її щоки спалахнули червоним, і це було більше ніж просто сором'язливість. Це було щось більше.

Він дивився на неї, і вона могла відчути, як він спостерігає за кожним її рухом. Бакстер намагалась повернутись до обробки рани, але її рухи стали більш обережними, здавалося, що це зайняло увесь її розум. Вона не могла ігнорувати ту енергію, що між ними виникала з кожним дотиком, кожним поглядом.

— Ти не повинна так нервувати, — нарешті сказав Хантер, його голос був спокійним, але злегка приглушеним, немов він теж відчував ту ж енергію, що наповнювала кімнату.

Бакстер затримала дихання, і тільки тоді зрозуміла, що він вже давно помітив її нервозність. Це змусило її ще більше збентежитися, але вона все ж продовжила обробляти його рани, намагаючись вигнати з голови неприємні думки.

Бакстер затримала дихання, її серце билося швидше, але вона намагалася зберігати спокій. Кожне слово, яке вимовив Хантер, немов викликало нові хвилі напруги в її тілі. Вона відчула, як її погляд мимоволі ковзає по ньому, і навіть не могла пояснити, чому серце так сильно калатає в грудях.

— Ти ж розумієш, що я маю чудовий нюх, і знаю, що ти зараз відчуваєш збудження, — сказав він, усміхаючись, хоча в його очах була якась невидима загроза, немов він вже відчував це.

Вона відчула, як щоки горять від сорому, але намагалася не показувати, що ці слова мали на неї ефект.

— Здається, в тебе все-таки струс, — відповіла вона, намагаючись говорити спокійно, хоча в голосі все одно звучала напруга.

Хантер посміхнувся, злегка похитавши головою.

— Припини, я тут скований кайданами і не зможу зашкодити тобі. Чому б не спробувати? — його голос був спокійним, але з якимось невиразним натяком, що змусило її серце битися ще сильніше.

Вона втихомирила себе, намагаючись відповісти якнайспокійніше.

— Спробувати що?

— Те, що ти хочеш, — відповів він, нахиляючись трохи ближче, але його рухи були обережними, а на обличчі була посмішка, яка сповнювала її розум ще більшою невизначеністю.

— Я нічого не хочу, — її голос видав, що вона намагається зберегти контроль над ситуацією. Вона не могла зрозуміти, чому ці слова, навіть коли вона їх вимовляла, викликали таку боротьбу всередині.

Хантер уважно спостерігав за її реакцією, його погляд був пронизливим, і Бакстер відчула, як він ніби проникає в саму душу. Вона не могла позбутися цього відчуття, ніби кожен її рух, кожне слово оберталося навколо нього. Вона відчувала його присутність так сильно, що це було майже фізично боляче.

— Ти не хочеш? — його голос був м’яким, але в ньому звучала іронія, мовби він не вірив її словам. — Твоє тіло говорить про інше. Чому б не дозволити собі відчути це? Ти б здивувалася, що це може бути так… приємно.

Бакстер відчула, як її серце стискається, і вона на мить замовкла. Її думки металися, і вона не могла зрозуміти, чому її тіло реагує на кожне слово, яке він вимовляє. Вона почувалася так, наче потрапила в полон власних бажань, але водночас розуміла, що повинна зберігати холодний розум.