Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

— Кажу тобі, більше їх не прийматиму, від них мені ­хуйово…

— Я зараз не розмовлятиму про це. Запишись на прийом до мене. І відійди, будь ласка.

Еліф насупилася, на мить задумавшись. Потім вона розвернулась і незграбно пішла геть, залишивши бліде коло конденсату на тому місці, де її ніс був притиснутий до скла.

— Ну і характер, — промовив я.

— Важкий, — буркнув Крістіан.

Індіра кивнула.

— Бідолашна Еліф.

— За що вона тут?

— Подвійне вбивство, — відповів Крістіан. — Убила своїх маму і сестру. Задушила, поки вони спали.

Я подивився крізь скло. Еліф підійшла до інших пацієнтів. Вона нависла над ними, одна з пацієнток всунула їй у долоню гроші, які Еліф одразу ж заховала в кишеню.

Потім у дальньому кутку кімнати відпочинку я помітив Алісію — вона сиділа на самоті біля вікна і вдивлялась у нього. На мить я затримав на ній погляд. Крістіан простежив за ним і сказав:

— До речі, я розмовляв з професором Діомедом про Алісію. Я хочу подивитися, як вона реагуватиме на меншу дозу рисперидону. Я знизив її до п’яти міліграмів.

— Ясно.

— Я подумав, можливо, тобі це буде цікаво. Чув, що ти бачився з нею на сеансі.

— Так.

— Нам доведеться уважно стежити за нею, щоб зрозуміти, як вона реагуватиме на зміну. І, до речі, наступного разу, коли у тебе виникнуть проблеми з тим, як я лікую своїх паці­єнтів, приходь безпосередньо до мене. Не ховайся за спиною Діомеда, — промовив Крістіан, пильно дивлячись мені в очі.

Я посміхнувся: «Я ніде не ховався. Я можу без проблем поговорити з тобою напряму, Крістіане».

Запала незручна пауза. Крістіан кивнув, ніби про щось згадав.

— Ти ж розумієш, що в Алісії межовий розлад особистості? Вона не реагуватиме на терапію. Ти марнуєш свій час.

— Звідки ти знаєш, що він межовий, — запитав я, — коли вона не може розмовляти?

— Не хоче розмовляти.

— Думаєш, вона прикидається?

— Так, насправді я так вважаю.

— Якщо вона прикидається, то як може бути в межовому стані?

Крістіан мав роздратований вигляд. Індіра втрутилася, перш ніж він встиг відповісти:

— З усією повагою, не думаю, що такі загальні терміни, як-от «межовий», насправді корисні. Вони взагалі нічого нам не говорять. — Вона подивилася на Крістіана. — Це улюблена тема Крістіана, і я часто з ним не згодна.

— А як ти ставишся до Алісії? — запитав я її.

Індіра якусь мить обмірковувала питання.

— Особисто в мене до неї якісь материнські почуття. Це моє контрперенесення, те, що вона пробуджує в мені, — я відчуваю, що їй потрібен хтось, хто піклуватиметься про неї. — Індіра всміхнулася до мене. — І тепер цей хтось у неї є. У неї є ти.

Крістіан зареготав тим своїм дратівливим сміхом.

— Вибачте, до мене, мабуть, погано доходить, та яку користь Алісія може отримати від терапії, якщо вона не розмовляє?

— Терапія — це не лише розмови, — відповіла Індіра. — Це гарантування безпечного простору, комфортного навколишнього середовища. Більшість комунікацій невербальні, і, я впевнена, ти це знаєш.

Крістіан підвів очі й зиркнув на мене.

— Успіху, друже, — сказав він. — Він тобі знадобиться.

4

— Привіт, Алісіє, — промовив я.

Після того як знизили дозу її ліків, минуло лише кілька днів, але зміни в її поведінці вже були очевидними. Її рухи стали плавнішими. Очі яснішими. Туманний погляд зник. Вона здавалась іншою людиною.

Алісія стояла у дверях з Юрієм і вагалася. Вона дивилася на мене так, наче вперше чітко мене бачить, розглядаючи і прицінюючись. Цікаво, якого висновку вона дійшла? Мабуть, вирішила, що всередині безпечно, і ступила крок уперед. Без запрошення сіла в крісло.

Я кивнув Юрію, щоб він ішов. Чоловік на секунду завагався, а потім зачинив за собою двері.

Я сів навпроти Алісії. На якусь