Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Ян навіть не помітив як замислився, але в реальність його повернуло відчуття тепла на правій руці. Піднявши погляд, він побачив руку Елізи на своїй.

– Ти все зможеш, – дівчина усміхнулась. 
– Дякую, – Ян вдячно усміхнувся, та повернув руку так, щоб вони об'єднали їх разом. – А ти чого хочеш?
– У мене все не так серйозно, як у тебе. Моя мрія стати всесвітньо відомим дизайнером одягу, а мета - здійснити всі свої бажання. 
– Я тобі допоможу з цим.
– Ти й так, здійснив вже декілька моїх бажань, – нагадала Еліза. 
– І справді, – хлопець ніяково засміявся.

Вони поглянули один одному в очі. На їхніх обличчях грали щасливі усмішки, ніби відзеркалювалися від один одного. А долоні злегка стиснули одна одну, немов обіцяння про те, що разом вони зможуть досягти більшого.

Вони могли б ще довго, ось так сидіти та дивитися один на одного, забуваючи про час та людей які були навколо. Але скоро закриється гуртожиток Елізи, тому вони почали збиратися. Пара вийшла із кафе та сіла в автомобіль.

Цей літній вечір, засипаний м'яким, золотистим сяйвом, що ллється з сонця, дарувало місту чарівний романтичний вигляд. Яскраві фари авто розсіювали півтемряву навколо, картина змінювалась з кожним мимоволі розгорнутим куточком міста.

Коли автомобіль зупинився поруч із гуртожитком, здавалося, що час став на мить непомітним, зупинився, аби насолодитись миттєвістю цього емоційного танцю світла і тіні. Мотор авто затих, і тиша окутувала місце, як дихання між двома зіткненнями серць.

Ян та Еліза сиділи та не ворушилися. Ніхто не міг почати розмову, чомусь зараз, вони відчували збентеження. Несподівано, Еліза різко повернулась до хлопця злякавши його.

– Сьогодні був незабутній день, дякую.

Ян помітив, що обличчя дівчини було повністю червоним, і вона не дивилась на нього відводячи свій погляд.

– Немає за що, я радий що тобі сподобалося.

Хлопець не помітив, як Еліза розмістилася трохи ближче до нього. І несподівано, наче мить зупинилася, вона своїми губами доторкнулася до губ Яна, а потім так само раптово, піднялася зі свого місця і вийшла з машини.

Ян сидів шокований, але його погляд залишався на дверцятах, через які Еліза зникла в темряві. Несподіваність того поцілунку зігрівав його серце і запустив тисячі метеликів в грудях.

Він не зрозумів, чому Еліза поцілувала його, але Ян відчував щастя. Його серце билося швидше, і у його думках горіли питання, що вилились в усмішку на його обличчі. Він розумів, що те, що відбулося, було спеціально і точно не випадково. 

І з цим відчуттям, він поїхав додому. Скоро останнє побачення, і Ян вже вигадав яким воно буде, щоб вони точно змогли поговорити про те, що сталося сьогодні.